Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
По тій перемозі над скитами цісар постояв цілих два дні, а на третій вернувся до столиці, залишивши два полки, щоби вони обїздрли й пильнували берегів. Двацять два тривесельники, відірвавшися від решти фльоти, пігнали за скитами й запопали їх на якорі в якійсь пристані. Скити окружили їх з усіх боків. Ромеї кинулися тікати, але варварські кораблі встигли загородити залив. Ромеї станули до боротьби, але їх побито. Скити полонили чотири трієри разом з адміральським кораблем і всіх людей на них побили. Решту ромейських кораблів викинули на беріг, на мілини й скелі, де одні люди потонули, а інших полонили варвари й віддали їх мечеві та неволі. Ті, що спаслися вернули до своїх, піші й голі.
Побачивши, що справа не пішла так, як сподівалися, почали скити думати про поворот додому. Коли вони плили морем і йшли суходолом, бо багато кораблів потонуло й не стало для всіх, перестрів їх воєвода дунайських замків Катальон Вест. Біля Варни напав на них, багато побив, багато розігнав, а 800 взяв у неволю й повязаних відіслав цісареві»… Там їх, по тогочасному, східньому звичаю - осліпили. На тому й закінчився останній похід великокняжої України на Царгород.
Згодом українсько-візантійські взаємини наладналися, але південний, чорноморський шлях підбоїв перестав на довго вабити сміливців з України.
Культурна праця Ярослава
Реєструючи успіхи культурної праці Ярослава, каже м. і. літописець: «Буває так, що один зоре землю, а другі засіють, ще інші пожнуть і споживають рясні овочі. Так і тут: «батько Ярослава зорав і змягчив землю, Ярослав засіяв, а ми споживаємо». І справді, подібно, як політика Ярослава у збіранні українських земель була очевидним повторенням роботи Володимира, так його культурна праця була свідомим продовженням праці батька.
Забезпечивши державу перед внутрішними потрясеннями й воєнними несподіванками, приклав Ярослав усю свою енергію до того, щоби підняти Україну на якнайвищий культурний рівень, а її столицю Київ уподобити до столиці тогочасного культурного світа - Візантії.
Церква
«За Ярослава почала рости й множитися христіянська віра» підмічує літописець. Володимир завів христіянство і признав йому права державної релігії, а Ярослав робив усе можливе, щоби його поширити й угрунтувати. А що в тогочасному христіянському світі панувало переконання, що нема спасення поза манастирськими мурами, то й не диво, що й Ярославові довелося прикласти руку до будови манастирів. Він то побудував і вивінував у самому Києві манастирі Юрія та Ірини, за нього теж викопано перші келії Києво-Печерськоого манастиря. Відомо теж, що Ярослав старався помножувати єпископські катедри, змагаючи рівночасно до українізації й унезалежнення української церкви від влади царгородського патріярхату. В 1051 р. скликав він собор єпископів у Києві й довів до того, що на ньому вибрано київським митрополитом не грека, як дотепер, а українця, визначного церковного письменника й проповідника Іляріона. З нових єпископських катедр закладених Ярославом знаємо про катедру в Юрієві над р. Россю.
Освіта
За словами літопису, Ярослав днями й ночами читав книги, збірав письменників і гарнописців та велів їм перекладати й переписувати церковні книги, що з них утворив згодом поважну книгозбірню при катедрі Софії в Києві. Рівночасно він усіма силами підтримував шкільництво, вводючи свого роду «шкільний примус» поміж боярські діти.
«Руська Правда»
В порівнанні в законодатною діяльністю Володимира, Ярослав залишив свого батька далеко поза собою. Створивши вже куди більш упорядковані суспільно-державні умови, Ярослав міг уже більше уваги присвятити праву - й законодавству. І справді, він не тільки видав кілька законів, що управильнювали відносини поміж княжими дружинниками й громадою, але упорядкував й зібрав у одну книгу (кодекс) старі закони. Ярославові приписує історія створення збірника законів званого «Руською Правдою», хоча в неї попали закони давніші й пізніші від володіння Ярослава. З XIII ст. починаючи ходить у відписах збірник законів прозваний «Суд Ярослава Володимирича». Видно, Ярослав мав за життя славу замітного організатора й законодавця й таким перейшов до памяти потомности.