Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Про саму листвинську битву збереглися не тільки літописні записки, але й пісні, при чому підкреслено в них особливу любов Мстислава до дружини. Пісні складали дружинники й їм це дуже подобалося, що Мстислав слав у найгірший вогонь полки сіверян, а дружину беріг від небезпеки. Ранком після перемоги, мав Мстислав ходити по побоєвищі й радіти, мовляв: «тут лежить сіверянин, тут варяг, а власна дружина ціла»…
«Вечором вивів Мстислав своє військо: посередині поставив сіверян, а свою дружину по боках. Настала хуртовинна ніч. Лив дощ, греміли громи й схрещувалися лискавиці. Це нам на користь! - сказав Мстислав своїй дружині. Й почалася січа люта й страшна. Коли блискала блискавиця, тоді запалювалася вогнем зброя й тільки тоді було видно мечі, що рубали одні одних при тому світлі. Вся сила варяг упала на сіверян й потомилися варяги, рубаючи їх. Тоді Мстислав скочив на варягів зі своєю дружиною й почав їх рубати. І побачив Ярослав, що програв і утік з князем варяжським Гаконом, що відрікся своєї золототканої шати».
Поконавши Ярослава, Мстислав і не думав іти на Київ. Він погодився, що це належиться Ярославові, як старшому братові. Сам він вдоволився Черниговом і в тому напрямку почав переговорювати з Ярославом. Алеж Ярослав теж не хотів переговорювати, як переможений з переможцем, а щойно, як зібрав велике військо, приступив до переговорів. Біля Городка під Києвом, поділилися брати Україною - Ярослав узяв собі Правобережжя, Мстислав - Лівобережжя. Про північні землі в Городку мабуть не говорили. Вони належали безспірно до Ярослава. Відтоді Ярослав з Мстиславом «почали жити мирно, у братній любові й затихли усобиці та неспокої. І була велика тиша на українській землі»… завважує задоволений з такого висліду літописець. З того часу Ярослав помагає Мстиславові в його боротьбі з хижими сусідами Тмуторокані (похід 1029 р. на ясів), а Мстислав помагає Ярославові відвойовувати Червенські Городи.
Боротьба за Червенські Городи
Ярослав звернув свою увагу на Червенські Городи, ще з самих початків свого панування в Києві. Ще в 1022 р. ходив Ярослав «на Бересте», як каже літописець, хоч рівночасно не подає, яким успіхом скінчився цей похід. Відтак перешкодила йому боротьба з Мстиславом, але як тільки прийшло з ним до злагоди, відживають в Ярослава думки про західні землі наново. Використовуючи розладдя, що повстало в Польщі по смерти Болеслава (1025 р.) Ярослав відвойовує остаточно (1031 р.) Червенські Городи і приєднує їх на постійне до ма-тірнього пня. Зразу (1030 р.) узяв Белз, через рік відібрав решту й загнався в польські землі, де набрав безліч добичі й невільників, як колись Болеслав на Україні. Тодіж закладає Ярослав місто Ярослав над Сяном, як пограничну твердиню.
Згодом ходив ще Ярослав кількома походами на захід. В 1038 р. розгромлює Ярослав ятвягів, у 1040 р. йде на Литву, рік згодом воює Польщу, з якої великим князем Казимиром своячиться й заключує союз.
По смерти Мєшка (1034 р.) попала Польща в безодню політичного й морального розладдя. Піднялася буря проти нових форм державного устрою й проти христіянства. Цілий край потонув у різні всіх проти всіх. В 1049 р. вдається синові Мєшка Казимирові укріпитися в Польщі і використовуючи союз з німецьким цісарем і Ярославом, брати анархію за чуб. Поволі, але певно починає Казимир акцію, за яку прозвала його польська історія «відновником». Алеж без українсько-німецької допомоги бувби Казимир не вдіяв нічого…
Користи, що їх мав Ярослав від Казимира за допомогу були дуже скромні: короткий час Червенські Городи перестали бути кістю незгоди поміж Польщею й Україною. Рівночасно Ярослав посвоячився з Казимиром, видаючи за нього свою сестру Добрнігу-Марію, а сестру Казимира одружив зі своїм сином Ізяславом. Як «віно» за невісткою дістав Ярослав 800 бранців, що їх забрав був з України Болеслав.
Крім Червенських Городів, що їх старався Ярослав закріпити за українською державою, ходив він походами на північ, де покорив південньо-західніх фінів (чудь) й на захід від чудьського озера (Пейпус) заклав він місто Юріїв, пізніше університетське місто Дорпат.
Розгром печенігів
Здобутки Ярослава на заході й півночі не відвертали його уваги від занятого печенігами степового півдня України. Але треба признати, що печеніги, поза допомогою Святополкові, не зважувалися вже тепер непокоїти українських земель на власну руку. Важка боротьба з Україною за Святослава й Володимира помітно їх ослабила; щойно натиск на них з боку орди узів-торків та кіпчаків-половців примусив їх поневолі покинути свої кочовища й рушити на захід. Це саме було причиною їх останньої появи й наступу на Київ у 1034 р. Цілою ордою станули вони під Київом, де не було тоді Ярослава. Він був у Новгороді й тут зорганізував армію, з якою рушив на південь. Рішуча битва виникла на рівнині, що на ній станули згодом собор св. Софії й ціла нова дільниця княжого Києва. Битва тривала цілий день і закінчилася безспірною перемогою Ярослава. Підчас утечі потопилося богато печенігів у річці Сітомлю. Решта розбіглася, куди очі несли: «Так вони погинули, а решта їх розбіглася до нинішного дня» - радіє літописець.