Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Коли заняття проходили в бараках, хлопці страждали протягом трьох годин, з нетерпінням чекаючи сигналу бойової тривоги.
Свій перший учбовий день Гольт і його однокласники чесно провели у гельзенкірхенській гімназії, і то лише через незнання заведених тут звичаїв. Старші курсанти, щоправда, також поїхали у місто, але в гімназію послали тільки декількох чоловік. Згодом і клас Гольта почав дивитися на вівторки як на вихідні дні. З дев’ятої до першої години хлопці сиділи у кав’ярнях, пили лимонад і заводили знайомства з дівчатами — ученицями ессенських, гельзенкірхенських і ваттеншейдських жіночих гімназій. Кутшера наказав в учбові дні вести облік відвідування і коли-не-коли проглядав його. Але Бранцнер, що сам ніколи не пропускав занять, завжди знаходив для Гольта і його друзів якісь виправдання: то «хворий», то «не зміг залишити чергування біля гармати». Він особливо любив придумувати найбезглуздіші виправдання: «Гольтові наказали сьогодні випрати чохол ствола» або: «Гомулка і Гольт відсутні через надто високу суму балістичних: і метеорологічних поправок».
В Гельзенкірхені вони облюбували кав’ярню під вивіскою «Італія» на Ротгаузенському шосе, що вело до Ессена. Довкола все лежало в руїнах, тільки ця маленька кав’ярня випадково уціліла від безугавних нічних бомбардувань. На превелику радість Вольцова, тут навіть був більярд. У цій кав’ярні в них зав’язалося знайомство з ученицями однієї жіночої гімназії. Сімнадцятирічні гімназистки (всі молодші класи були евакуйовані) вважали ознакою пристойного тону дружбу з молодими зенітниками. Навіть Феттер знайшов собі пару і покірно терпів ущипливі жарти, які сипалися на нього, бо його обраниця була худа мов жердина. Одного разу і Вольцов довгенько просидів за столом з кучерявою блондинкою і того ж вечора в бараці привселюдно повідомив, що домовився з нею знову зустрітись, і тоді вже, звичайно, розгорнуться неабиякі події… Але радість його тривала недовго.
— Все кінчено, — сказав він потім Гольтові.— Я хотів тільки залізти їй під блузку, а вона почала корчити з себе бозна-що.
Він знову заглибився в підручник з стратегії.
В наступний вівторок він навіть пішов на уроки в гімназію і тільки підвів Бранцнера, який уже сказав, що Вольцов відсутній з поважної причини: «Йому доручили спостерігати за відкотом ствола».
Доктор Кляге, викладач математики з Ессена, спокійний, серйозний чоловік років тридцяти п’яти, справді хотів, незважаючи на несприятливі обставини, передати свої знання учням. Своїм тактовним і вишукано ввічливим ставленням до вихованців він зумів завоювати повагу класу. Він єдиний з учителів не вважав щотижневі відвідини батареї пустою формальністю. Гольт у душі захоплювався витримкою Кляге і дивувався, як це у нього вистачає терпіння морочитися з такими відсталими і неслухняними учнями, як Вольцов і Феттер. Уже протягом кількох років, згідно з навчальним планом гімназії, Гольт слухав уроки з тригонометрії, але тільки доктор Кляге умудрився тепер прищепити йому любов до цього предмета.
Але Вольцов тільки й знав, що лаяв цю уже сиву людину, яка до того ж, розказували, була тяжко хвора, проте ніхто так і не знав, чим же, власне, він хворів. Ходили чутки, ніби у нього камені в нирках. Траплялося, що доктор Кляге під час уроку сидів за своїм столом блідий, з виразом страждання на худому обличчі, з запалими щоками; від нестерпних кольок і болю на лобі в нього виступали блискучі краплини поту.
— Все це комедія, — говорив Вольцов, — цей симулянт просто боїться йти на фронт!
Він ненавидів Кляге і посварився з ним уже в перші ж дні занять. Кляге викликав Вольцова до дошки розв’язати задачу, але той навіть не підвівся з місця, ніби це його зовсім не стосується. Доктор Кляге, ще не знайомий з брутальністю Вольцова, підійшов до його парти і повторив:
— Вольцов, прошу вас до дошки.
— Відчепіться від мене! — гаркнув той і зірвався з місця так різко, що учитель мимоволі відсахнувся і ненароком штовхнув Вольцова в груди.
— Ви що ж, мене бити збираєтесь? — загорлав Вольцов. — Мене… бити?..
Гольт, що сидів позаду, схопив його за ремінь:
— Облиш, Гільберт, заспокойся!
— Це що за мода — битися! — докинув з свого кутка і Феттер.
Вольцов після втручання Гольта трохи схаменувся, проте демонстративно вийшов з барака, сказавши:
— Я — найкращий заряджаючий на батареї, і не терпітиму, щоб мене бив якийсь там…