Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Кут наводки шістнадцять — вісімдесят!
Гольт доповів про готовність. І відразу ж озвався Гомулка, хтозна-скільки Гольт його вже не чув. І знову:
— Груповий!..
Гольт чекав команди «Вогонь!» і вже заздалегідь роззявив рота, але замість цього голос у навушниках сказав з жалем:
— На екрані індикатора перешкоди! Імпульс цілі зник! Отже, спочинемо!
— Радіолокатор вийшов з ладу! — закричав Ціше. — Сталий загороджувальний вогонь! Кут вертикальної наводки шістнадцять — вісімдесят, висота п’ятдесят п’ять, запал двісті десять!
— Готово! — донеслося звідусіль, а потім якийсь уже дивний голос Ціше:
— Загороджувальний… барикадний… вогонь!
В очі вдарила сліпуча блискавка, потім розкоти грому без угаву, і лише між окремими пострілами — вигуки Вольцова:
— Давай снаряди!
— Загороджувальний… стій! По горизонталі сорок вісім — шестдесят!
Гольт знову рвонув гармату на сто вісімдесят градусів.
— Загороджувальний барикадою… Вогонь!
У навушниках затріщало:
— А тепер продовжуємо. Імпульс з’явився. Кут горизонтальної наводки сорок вісім — двадцять!
— Далі прийнято — кут горизонтальної наводки встанови лено!
«Невже це мій голос? — промайнула у Гольта думка. — Стрільба згідно з даними радіолокатора… «Вогонь!» Відкрити рота!»
І знову оглушливий грім пострілів впереміж з рявканням Вольцова:
— Давай снаряди!
Скільки часу могло все це тривати? Перенесення вогню, зміна прицілу на курсовому параметрі, а в інтервалах, коли з неба дощем сиплються стрічечки фольги і радіолокатори знову й знову виходять з ладу, — барикадний загороджувальний вогонь… Години, роки, а може, цілу вічність? А зараз запала мертва тиша. На заході, де щойно увішане ракетами небо переливалося чарівним казковим сяйвом, тепер криваво-червоні язики пожеж піднімалися аж до хмар.
— Все! — сказав хтось.
І вже зовсім охриплий Ціше:
— Обергаузен… горить і горить!
Крізь темряву ночі з командного пункту долинуло: «Відбій!»
Гольт, похитуючись, зліз з сидіння навідника і пішов, спотикаючись об порожні гільзи, що валялися довкола. Він майже оглух. Тепер нарешті можна зірвати з голови навушники і повиймати з вух звукоглушники. Його обличчя було мокре. «Невже я плакав?» Велетенські язики страшенної пожежі на заході тьмяно освітлювали окоп. Гольт втупив погляд у це далеке вогняне море. «Там зараз люди, люди серед вогню», — подумав він. Але з цією думкою не пов’язувалося жодне уявлення… Обличчя Гомулки дуже змінилось і постаріло. Ціше крикнув:
— Скільки витрачено боєприпасів?
— Ну хто це серед ночі рахуватиме гільзи? — озвався Вольцов.
— Порахуйте хоч порожні ящики в бліндажі, — нетерпляче сказав Ціше.
Шмідлінг сидів на станині лафета і безтурботно курив.
— Мені дуже пощастило, — мовив він до Гольта. — Така обслуга не підведе!
— Ну, як з витратами боєприпасів? — знову крикнув Ціше.
— Ох і ледачі ж оці дружинники! — ремствував Вольцов.
Нарешті доповіли:
— Тридцять чотири порожні ящики. — Це означало: сто два постріли.
Ціше останній раз повідомив обстановку в повітрі:
— Всі з’єднання ворожих літаків відходять через Голландію. Відбій!
Вільні від чергування зенітники дістали дозвіл іти спати. А дружинники мусили ще піднести до гармат боєприпаси і усунути пошкодження, заподіяні вибуховими хвилями в окопах і бараках.
Гольт ішов з Гомулкою серед багряної від пожеж ночі.
— Скажи чесно, Зепп… тобі було страшно?
Гомулка вагався з відповіддю.
— Так, страшно…
— Тут, мабуть, нема чого соромитися, — мовив Гольт. — і Треба тільки здолати страх.
— Слухати мене! Такого нечуваного неподобства, як сю ніч на «Фріді», цілком досить для того, щоб усю обслугу судити воєнним трибуналом! — Кутшера, руки в кишенях, стояв перед вишикуваною батареєю. — Махт, який же ви у біса зброяр, коли після кількох пострілів розвалюється ваша гармата? — Він і завжди не говорив, а просто ревів, тепер же його голос вселяв жах. — Якщо не полагодите гармату, я посаджу під арешт усю обслугу! — Собака став на задні лапи і загарчав. Кутшера штовхнув його чоботом. — Замовкни, ти!.. Решта гармат стріляли добре. «Антон» виконував свої обов’язки блискуче, там, видно, зібралися сердиті хлопці! — Рядами старших курсантів пройшов шепіт. — А Вольцов у них справжній урвиголова! — продовжував гриміти Кутшера. І, звертаючись до Готтескнехта: — Дайте йому позачергове звільнення. — Кілька секунд капітан у нерішучості постояв перед батареєю, ніби збираючись ще щось додати. — А, дурниці! — сказав він несподівано, махнувши рукою, повернувся та й зник у ранковому тумані.