Зірка для тебе

Замовк. Вийняв із внутрішньої кишені куртки цигарки, закурив. Говорив наче і з нею, і наче сам із собою. Надійшов час виговоритися, і Зірка то розуміла. І вона мусить дослухати, хоча, здається, здогадувалася, про що йтиметься далі, й оте продовження її дуже лякало. Закашлявся після надто сильної затяжки, вилаявся вголос і продовжував:

— Чи боліла тобі, дівчино, колись любов так сильно, що хотілося розтяти собі груди і викинути з нього серце, якого вже там усередині, здається, й не залишилося? Одного ранку прокинувся від страшного болю, від несамовитого трему. Ох, не давало спокою, мучило. Глушив випивкою. Так-так, того дня я забагато випив. Прийшов до неї, впав навколішки і довго щось, навіть добре тепер не пригадаю що, їй говорив. Та, напевно, наговорив багато жахливого, бовкнув зайве. І вона тоді точно все зрозуміла — хто винен у смерті чоловіка. Бо спересердя надто сильно вдарила мене чимсь важким по голові, і коли я отямився, то ні малого, ні її поруч не було. Кинувся наздоганяти. До людей вона не піде — вважатимуть божевільною бабою без доказів, я ж не остання людина в околиці. Та й переляк її далеко не міг загнати. О, я — професіонал, Зоряно! Умію читати сліди ворога, і друга також. Я легко визначив, куди вона подалася. Неподалік хати невеличкий байрак. Певно, збиралася пересидіти. Швидко їх наздогнав. Вона кидала в очі жорстокі та колючі слова, а малий, як не дивно, мирно спав на руках, О, так, вона мене зневажала, ненавиділа, казала, що ніколи не полюбить, навіть із жалості, Що ліпше бути мертвою, ніж поруч із таким виродком, як я. І тоді, мабуть, я врешті по-справжньому зрозумів: вона ніколи не стане моєю. Ні за гроші, ні за статки. Навіть коли я її візьму силою, вона все одно не належатиме мені. О, скільки на світі жінок та й чоловіків мене ненавидять?! Але вони мені байдужі, і ненависть їхня мене не чіпає.