Книга пригод 3

А Індже вже заходив у село. Він не хотів поспішати, стримуючи коня, який чомусь нетерпеливився. Раптом посеред вулиці перед Індже став маленький чоловічок. Це був горбань. Він зупинився, став придивлятись. Здавалось, він дивувався з Індже, з його коня, з його блискучого, шитого золотом одягу і павиного пера, що колихалося на шапці. Індже проїхав би мимо, якби не помітив у цього горбатого каліки під пахвою рушниці. Добрих думок був сповнений Індже, і не з рушницями нині хотів би він бачити тут людей. Весело йому стало, хотілось пожартувати.

— Гей, слухай! — крикнув він горбаневі. — Дай-но сюди рушницю!

Горбань насупився, щось пробурмотів і кинувся тікати. Індже побачив очі хлопця зблизька, і вони пробудили в його душі щось таке, чого він сам не міг зрозуміти. Попустивши трохи повід, він рушив за хлопцем.

— Віддай рушницю! — гукнув він, сміючись.

Горбатий ускочив у двір, Індже — за ним. Воєводи зупинились на вулиці і, всміхаючись, стали чекати, бо бачили, що він жартує. Індже повернув коня назад. В ту ж мить горбань підніс рушницю, прицілився й вистрілив. Звився дибки білий кінь, захитався Індже в сідлі й упав.

Хто був ближче, позіскакували з коней, підбігли до Індже, підняли його, інші кинулися ловити горбаня. Індже перенесли в сіни тієї хати, біля якої він упав. Розстебнули на ньому одяг, стали шукати рану, щоб швидше перев'язати. А надворі зчинився страшенний галас. Металися чорні коні, блищали ятагани, і страшні голоси, сповнені болю й відчаю, вигукували:

— Воєводу вбили! Індже вбили!

З обох боків помчали вершники, щоб відрізати Шлях горбаневі і схопити його. Юрба, що йшла від церкви з іконами та корогвами, повернула назад і розбіглася. Жінки заголосили, усе село сповнилося плачем та лементом.

Баба Яна Калмучка сиділа біля своєї хати, притулившись до стіни, і, незважаючи на страшенний галас навколо, зберігала спокій — була вже стара й глуха. Але, почувши з усіх боків вигуки: «Індже! Індже вбили!» — встала й подалася в сіни. Уся тремтіла, очі в неї палали неспокійно, чогось шукаючи. Воєводи, які були коло Індже, вирішили, що вона від страху збожеволіла, і вигнали її геть.

Але вона встигла глянути на Індже. Він лежав на підлозі, притулившись до стіни. Шапка з павиним пером валялася біля нього. Смугляве обличчя не виказувало болю, але дихав він важко, над силу, і під ним була ціла калюжа крові.

У дворі набилися люди. Привели горбаня. Двоє воєвод — Добрі й Вилчан — міцно тримали хлопця, скрутивши йому руки за спиною.

— Ось хто вбив Індже! Ось хто! — кричали кирджалії, розмахуючи ятаганами.

— Стривайте, ми його до Індже відведемо. Нехай він скаже.

Ті, хто стояв біля Індже, вийшли. Тоді баба Яна підійшла до нього.

— Синку, ти Індже?

— Хто цей хлопець? — простогнав Індже. — Твій?

— То ти — Індже! Ой Господи, що сталося!..

В її голосі було страждання, нижня щелепа тремтіла. Схаменувшись, що треба поспішати, бо зараз увійдуть люди, вона нахилилась до нього й прошепотіла:

— Це твій син! Ох, навіщо я підібрала його тоді, краще б він помер…

Неначе друга куля вдарила Індже — він здригнувся… Привели горбаня. Індже глянув на нього: жалюгідний горбатий коротун — на чоло спадають брудні, зліплені пасма; погляд спідлоба, як у звіра, якого витягли з нори. Але очі виділяються на потворному обличчі — гарні, карі. Індже вдивляється в них і впізнає очі Пауни.

— Ось він! — кричать воєводи. — Що нам з ним зробити? З живого шкіру здерти? На палю посадити?

Індже напівзаплющив очі, як від болю, нічого не сказавши. Обличчя його вже прояснила смерть. Потім подивився на всіх і мовив:

— Багато матерів я плакати примусив… Настала і моя черга. Не чіпайте цього хлопця! І волосини щоб не впало з його голови. Так я хочу. Віддайте йому це, — він простяг свій гаманець, — і відпустіть на здоров'я…

На подвір'ї, серед юрми кирджаліїв, почувся голос Сяро Барутчії:

— Помирає? Не може цього бути! Пустіть мене. Скажіть, що я дружину йому привів. Скажіть: Пауна йде!

Індже, трохи підвівшись, широко розплющив очі і знову упав. Надворі скрикнула жінка. Воєводи кинулись до Індже, підняли його, стали кликати, просити, щоб сказав хоч слово. Індже був мертвий.