Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
Маргіт похилила голову. Вона й досі сиділа, благально склавши руки.
— Я б уже випрохала в нього пробачення, аби тільки знала, що він не поїде!
Маргіт сплутала бога з Арне, та пастор удав, що не помітив цього.
— Ти маєш намір зараз таки признатися йому? — спитав він.
Маргіт похилила голову ще нижче й тихо мовила:
— Я признаюся, але якби можна було трохи почекати.
— А ти не вважаєш, що чим далі зволікатимеш, тим більший ставатиме твій гріх?
Вона почала бгати на колінах хусточку, склала її в маленький квадратик, спробувала скласти в ще менший, та вже не зуміла.
— Я боюсь, що він поїде від мене, коли я йому признаюся про листи.
— Хіба ти не маєш надії на бога?
— Аякже, маю, — швидко відповіла вона, потім тихо додала — А що, як він однаково поїде?
— То ти менше боїшся гріха, ніж того, що Арне поїде?
Маргіт розгорнула хусточку і приклала її до очей, бо знов заплакала.
Пастор хвилину дивився не неї, потім спитав:
— Навіщо ж тоді ти розповіла мені все це, коли не думала нічого робити далі?
Він довго чекав на відповідь, та Маргіт мовчала.
— Може, думала, що гріх твій стане менший, якщо ти розповіси про нього?
— Так, — тихо мовила вона й похилила голову ще нижче.
Пастор усміхнувся і встав.
— Ну годі, годі, Маргіт, треба робити так, щоб на старість ти мала якусь радість.
— Мені аби зберегти ту радість, що я маю! — сказала вона.
Пастор подумав, що більшої радості, ніж жити в постійному страхові, вона собі не уявляє. Усміхаючись, він заходився натоптувати люльку.
— Аби тут знайшлась якась дівчина, що взяла б його в руки, то він залишиться, ось побачиш!
Маргіт швидко глянула на пастора і вже не зводила з нього очей, аж поки він зупинився перед нею.
— Елі Беен, га? Як ти гадаєш?
Маргіт почервоніла й опустила очі, проте нічого не відповіла.
Пастор, що стояв перед нею і чекав, що вона скаже, врешті тихо мовив, ніби сам до себе:
— Як би так зробити, щоб вони частіше бачилися тут, у мене?
Маргіт зиркнула на нього, чи він, бува, не жартує. Вона ще не зважувалась повірити йому. Пастор почав ходити по кімнаті, тоді раптом спинився:
— Слухай, Маргіт! Як добре все зважити, то ти, мабуть, сьогодні того й прийшла сюди?
Вона похилила голову і знов почала бгати хусточку.
— Ну так, хай мене господь простить, того й прийшла.
Пастор весело засміявся, потираючи руки.
— Може, ти й минулого разу того приходила?
Маргіт зав’язала хусточку у вузлик і почала стягувати його.
— Коли ви вже здогадалися, то я не відмагатимусь.
— Ха-ха-ха! Ну й Маргіт!.. Побачимо, що можна буде зробити. Як правду казати, то моя дружина й дочка давно снують ті самі думки, що й ти.
— А це можливо? — Маргіт глянула на пастора так радісно й збентежено, що він зами-лувався її вродливим обличчям, на якому крізь смуток і тривогу проглядала дитяча щирість.
— Так, Маргіт, любов твоя така, що за неї і господь бог, і твій син простять тобі той гріх. Ти вже досить покарана тим, що весь час жила у великому страху. Побачимо, чи господь захоче покласти йому край, бо як захоче, то тепер трохи допоможе нам.
Маргіт кілька разів глибоко зітхнула, підвелась, подякувала пасторові і вклонилася йому. А підійшовши до дверей, обернулась і вклонилася ще раз. Та тільки-но вона переступила поріг, її наче підмінили. На мить вона звела до неба сповнений радості і вдячності погляд, тоді збігла східцями вниз і заквапилась додому. Що далі, то вона йшла швидше. Вже давно, дуже давно в неї не було так легко на серці, як вона верталася до свого хутора. Коли Маргіт підійшла до нього так близько, що побачила дим, який весело здіймався з димарів, вона поблагословила свою садибу, і пастора, і Арне. І тоді згадала, що сьогодні на обід буде її улюблена страва — копчене м’ясо!
Розділ чотирнадцятий
Круглик був гарний хутір. Садиба розташувалась на пагорку, який з одного боку уривався кручею, а з другого спускався до сільської вулиці. За вулицею починався густий ліс, трохи далі здіймалося невисоке пасмо гір, а за ними синіли вершини, вкриті білими шапками снігу. За кручею так само здіймалося гірське пасмо, що оточувало Чорне озеро з того боку, де лежав хутір Беен. У напрямку Круглика воно ставало чимраз вище, але трохи відходило вбік, утворюючи широку долину. Тут лежали хутори Нижнього села. Круглик був останнім хутором Верхнього села.
Хата стояла передом до вулиці. Від неї туди було тисячі зо дві кроків. До хати від вулиці бігла доріжка, обсаджена березами. Обабіч розчищених лук простягався ліс, тож його й далі можна було корчувати під поле й сіножаті. Круглик вважали з багатьох поглядів добрим хутором. Перед хатою ріс невеликий садок.