Щоденник злодія

Хоча святість — моя мета, проте я не можу сказати, що це таке. Моєю відправною точкою є саме слово, яке визначає стан, якнайближчий до духовної довершеності. Про нього я не знаю нічого, крім хіба того, що без нього моє життя було б марнотне. Неспроможний дати вдале визначення святості — не більше ніж краси, — я щомиті прагну її творити, тобто робити так, щоб усі мої вчинки вели мене до неї — до незнаної мені мети. Хай кожна мить спрямовує моє прагнення святості доти, доки моє сяйво стане таке, що люди скажуть: «Це святий» або, радше всього: «То був святий». Я довго йду навпомацки. Методи ще нема. Навмання і без жодних інших підстав, окрім певності, що я досягну святості, що я роблю рухи, покликані привести мене до неї. Може, її досягають завдяки математиці, але я боюся, що в такий спосіб домагаються лише доступної, кастрованої святості, у випробуваних формах, як-то кажуть, — академічної. Це означає набути подоби святості. З огляду на найпростіші моральні та релігійні засади, святий досягає своєї мети, якщо він відкидає їх. Як краса, а також і поезія, з якими я її порівнюю, святість — це щось незвичайне. Її вираження самобутнє. Проте мені здається, що вона спирається виключно на зречення. Отже, я порівнюю її також зі свободою. Але особливо я хочу бути святим, бо це слово означає найвищий стан людини, і я зроблю все, щоб його досягти. У цьому разі я скористаюся зі своїх гордощів і пожертвую ними заради святості.