Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Щоденник злодія - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Щоденник злодія

Электронная книга - «Щоденник злодія». Краткое содержание книги:

Жан Жене (1910–1986) — чи не найодіозніша фіґура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: «Розкішнішої прози, ніжу Ж. Жене, годі знайти, не існує агресивніших п'єс, ніж у нього, я не читав поетичніших і жахливіших творів, ніж його».«Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене.«Зрада, крадіжка та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки», — пише про неї сам автор.Cet ouvrage a été publié dans le cadre du Programme d'Aide à la Publication «SKOVORODA» de l'Ambassade de France en Ukraine et du Ministère français des Affaires Etrangères.Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.
1 ... 70 71 72 73 74 75 76 77 78 ... 96
Перейти на страницу:

Я хочу на мить загострити увагу на реальності найвищого щастя, присутнього у відчаї, коли людина зненацька залишається віч-на-віч із неминучістю своєї наглої загибелі, коли вона стає свідком безповоротного знищення свого твору та самої себе. Я віддав би всі скарби світу — воно й справді варте того, — аби пізнати стан відчаю і безвісти, — хай би ніхто не знав, що я витерпів. Самотній Гітлер у бункері свого палацу в останні хвилини розгрому Німеччини, напевняка пережив таку мить чистого осяяння — крихку і заразом тверду ясність — усвідомлення свого краху.

Моя гордість зашарілася рум'янцем мого сорому.

Хоча святість — моя мета, проте я не можу сказати, що це таке. Моєю відправною точкою є саме слово, яке визначає стан, якнайближчий до духовної довершеності. Про нього я не знаю нічого, крім хіба того, що без нього моє життя було б марнотне. Неспроможний дати вдале визначення святості — не більше ніж краси, — я щомиті прагну її творити, тобто робити так, щоб усі мої вчинки вели мене до неї — до незнаної мені мети. Хай кожна мить спрямовує моє прагнення святості доти, доки моє сяйво стане таке, що люди скажуть: «Це святий» або, радше всього: «То був святий». Я довго йду навпомацки. Методи ще нема. Навмання і без жодних інших підстав, окрім певності, що я досягну святості, що я роблю рухи, покликані привести мене до неї. Може, її досягають завдяки математиці, але я боюся, що в такий спосіб домагаються лише доступної, кастрованої святості, у випробуваних формах, як-то кажуть, — академічної. Це означає набути подоби святості. З огляду на найпростіші моральні та релігійні засади, святий досягає своєї мети, якщо він відкидає їх. Як краса, а також і поезія, з якими я її порівнюю, святість — це щось незвичайне. Її вираження самобутнє. Проте мені здається, що вона спирається виключно на зречення. Отже, я порівнюю її також зі свободою. Але особливо я хочу бути святим, бо це слово означає найвищий стан людини, і я зроблю все, щоб його досягти. У цьому разі я скористаюся зі своїх гордощів і пожертвую ними заради святості.

Трагедія — то радісна мить. Радісні почуття можуть бути виражені через усмішку, через тріумф усього тіла та обличчя. Герой не розуміє значущості трагічної теми. Він не повинен спозирати на неї, навіть якщо коли-небудь він її невиразно передбачив. Байдужістю його наділила природа. На балах у робітничих передмістях трапляються поважні молодики, байдужі до музики, здається, ніби вони радше диригують нею, ніж її сприймають. Інші весело поширюють серед дівчат пранці, схоплені в однієї з них: незворушно, з усмішкою на вустах, вони рухаються до розпаду своїх дивовижних тіл, про що сповіщають воскові фігури халуп. Якщо герой іде на смерть — до конечної розв'язки — він іде якщо не до щастя, то до найдосконалішого, тобто бездоганного самовиразу, іде з радісним серцем. Герой не буде ремствувати, йдучи на геройську смерть. Він стає героєм лише завдяки цій смерті, вона є станом, до якого так болісно рветься пересіч, вона — це слава, кінець кінцем вона (сама смерть і нагромадження видимих невдач, які до неї ведуть) є вінцем прихильного до неї життя, але насамперед — то погляд нашого власного образу, відбитий в ідеальному дзеркалі, яке являє нас в одвічному сяйві (доки не змерхне світло, назване нашим ім'ям).

Час кривавився. Двоє солдатів щойно почубилися через щось таке, про що давно вже забули, молодший упав із розсіченою залізним п'ястуком скронею, а другий дивився, як кров, стікаючи, перетворюється на букетики примул. Це цвітіння швидко поширювалося. Воно заполонило обличчя, яке вмить покрилося безліччю дрібнесеньких, щільно порослих квіточок, ніжних і фіялкових, як вино, що ним ригають солдати. Нарешті все юнакове тіло, яке звалилося в пилюгу, обернулося на зелений пагорбок, порослий такими великими примулами, що вони стали схожі на стокротки, між яких гуляє вітер. Лише самотня рука виднілася і посмикувалася, але вітер продовжував ворушити це зело. Незабаром переможець міг бачити лише зап'ясток руки, яка незграбно махала йому на знак прощення і безнадійно втраченої дружби. А там і зап'ясток зник, занурившись у розквітлий чорнозем. Вітер повагом і неохоче затих. Небо померкло, висвітивши спочатку око молодого жорстокого солдата-вбивці. Вій не плакав. Він усівся на горбок, на який обернувся його приятель. Подихи вітру ще відчувалися, але вже менше. Солдат різким рухом відкинув волосся, яке лізло в очі, і влігся відпочити. Він заснув.

1 ... 70 71 72 73 74 75 76 77 78 ... 96
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)