Мільйон на рулетці

— «Ми завжди будемо раді…» Що за слово?… Біс, не знаю. «І ви зможете…» Знову не знаю.

Коли я ще був студентом, то вірив у те, що завдяки своїм знанням і чесній праці зможу досягти успіхів у цьому житті. Можна сперечатися, чи мав я слушність. Але мені здається, що все-таки в моїх юнацьких міркуваннях було багато здорового глузду.

— Спробуємо інакше.

Я витяг із мережі словник-перекладач, розмістив його в нижньому куті екрану, і справи пішли значно краще.

«Ми завжди будемо раді надати вам сервіс найвищого рівня! У нас ви зможете не тільки прекрасно відпочити і повечеряти, але й побачити виступи майстрів класичного балету! У наших залах виступають кращі актори Північної Столиці, і вам…»

— А про гру? — запитав Мишко.

— «До ваших послуг прекрасні рулеткові столи, „баккара“, „Блек Джек“…», — прочитав я.

— Невже заради цього треба було докладати стільки зусиль? — запитав Мишко.

— Ні, — сказав я, — вони гарантують іноземцям не тільки комфорт, але і безпеку. Бачиш ось цей напис?

— Ну? — Мишко розгублено знизав плечима.

— А тут вони називають постійних клієнтів.

— І що з того?

— Серед них досить багато журналістів, які працюють у Північній Столиці. Ось їхні імена. Дивися: Мартін Суонні, Далтон Уейн, Ебра Валлай.

— І що? — Мишко однак нічого не розумів.

— Зараз побачиш.

Я клацнув мишкою, і комп’ютер вивів список усіх іноземних газетно-журнальних представництв, розташованих у Північній Столиці. А заразом їхні адреси і телефони.

— Я хочу потрапити в «Блек-найт-холл-фореве», — мовив я. — Але ми не ті іноземці, яких туди пускають. А тому нам потрібно знайти чужинця, який би провів нас до столів «Блек-Найта».

— Як? — запитав Мишко.

— Просто, — відповів я, взяв слухавку і набрав номер.

— Алло, — сказав я, — здрастуйте.

— Здрастуйте, — відповіли мені російською.

— Ви журналіст? — запитав я, оскільки дзвонив у «Північний Офіс „Новин Великого Яблука“».

— Так.

— Бажаєте взяти інтерв’ю в професійного гравця в рулетку?

— З глузду з’їхав, — сказав Мишко.

Я похитав головою.