Мільйон на рулетці
- Автор: Є Євген
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-002-8
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мільйон на рулетці». Краткое содержание книги:
А на кону стоять гроші. Багато грошей, навіть непристойно багато грошей. А до того ще ваше життя. На додаток. Згодні?
Тоді граємо. Ставок більше немає. За рулеткою видатний майстер подібних ігор Євген Є.
А закінчив він свій монолог пошепки:
— Ой, і нарубався ж я в зоні дров, мозолі ще й досі на руках.
— Без питань, — сказав я, — скільки їх тобі купити?
— Штук двадцять.
— Домовилися.
Розраховуючись, ми діставали гроші прямо з портфеля.
— Поїдеш зі мною? — запитав Мишко офіціантку.
— Навіщо? — поцікавилась та.
— Погуляємо, — сказав Мишко.
— Дякую, — відповіла вона і, посміхнувшись, пішла до іншого столу.
— Гей, люб’язний, — покликав я одного з охоронців, який проходив повз наш столик, — а які ще у вас забави є?
— Казино, — мовив охоронець, — добродії можуть випробувати удачу за одним із наших столів.
— Хочеш випробувати удачу? — запитав я Мишка.
— Хочу, — сказав він.
— Проведи нас, — звернувся я до охоронця.
Найважче було вдавати із себе п’яних. Тим більше, що зал був напівпорожнім, і нас було видно з усіх боків.
— Ну і що це за гра? — запитав Мишко, сідаючи біля одного зі столів.
— Рулетка, — сказав круп’є, — правила дуже прості: ви ставите на число і намагаєтеся виграти.
— Чудово, — мовив Мишко та витяг із нашого портфеля пачок п’ять грошей. — Куди мені поставити?
— Спершу треба поміняти гроші на фішки, — сказав круп’є.
— То поміняй.
Одержавши фішки, Мишко знову запитав:
— То куди ставити?
— Куди хочете, — відповів круп’є.
Мишко поставив і програв.
Я теж програв два перших кони, а потім виграв. Але не багато, рівно стільки, щоб вийти на нуль.
Круп’є «Білого Рубіна» грали зі змінними кульками. Міняли їх непомітно в руці.
Круп’є за нашим столом використовував кульок шість. Однак одна з них усе-таки була справжньою. Але оскільки він користався нею не більше одного разу на десять ігор, на ній не можна було вибудувати жодної системи.
Тільки відігратися. Повернути витрачені на вечерю гроші. А виграти ніяк не вдавалося. Доти, поки я не почав розуміти, яка саме з кульок потрапляє в гніздо рулетки в той чи інший момент.
Усі кульки були різної ваги. Різниця складала півтора-два грами, але рухаючись навколо рулетки, кожна з них стукала по-своєму. Майже півтори години мені знадобилося на те, щоб не тільки навчитися розрізняти їх усі, але і запам’ятати на яких саме числах зупиняється кожна з них.
— Зараз зіграємо.
— Що мені робити?
— Повторювати мої ставки.
Як тільки круп’є кинув у гніздо рулетки кульку зі свинцевою серцевиною, яка зупинялася тільки на «п’яти», «сімнадцяти» і «двадцяти восьми», я зробив ставку.
Тільки один кін, він мав бути вирішальним.
Тут можна було поставити на одне число лише п’ятнадцять тисяч. Я так і зробив, але ще поставив на «чіт-лишку», «колір» дюжини та інші комбінації. Оскільки Мишко продублював усі мої ставки, то наш виграш автоматично збільшився удвічі.
Одним махом ми зірвали цілу купу грошей.
Не витрачаючи часу на роздачу чайових і радість із приводу виграшу, ми попросили круп’є поміняти наші фішки на гроші, і поки він носив їх у касу, до нас підійшов начальник охорони «Рубіна»:
— Молодці, — сказав він, — добре зіграли. Але одне прохання — не приходьте сюди більше.
— Ніколи? — запитав Мишко.
— Ніколи, — відповів начальник охорони.
Але, принаймні, він дав нам можливість спокійно вийти з казино.
Ми переконалися в цьому не тільки помінявши п’ять таксі, але і скориставшись послугами метрополітену. Ми останніми вийшли з метро.
Я зайшов у номер, клацнув вимикачем і увімкнув світло.
Квіти у вазах пахли так, що усе випите підійшло до горла, я згріб їх і викинув за двері номера. Після цього, скинувши частину одягу, ступив до ліжка.
Яна, так і не дочекавшись мене, уже спала.
— Тссссс, — сказав я собі.
Взяв одну подушку і пішов на диван, у ту частину номера, яку можна було б назвати вітальнею.
Я ліг, заплющив очі і відчув, що провалююсь у прірву.
— Скільки? — запитав Мишко наступного ранку.
— Сімсот одинадцять тисяч, — закінчила перераховувати гроші Яна.
— Чудово. Куди сьогодні?
— Туди, де є комп’ютери, — сказав я. — Мені потрібен Інтернет.
— Знайдемо, — мовив Мишко.
Не встаючи з крісла, він подзвонив у службу готельного сервісу і вже через десять хвилин хлопці принесли в мій номер комп’ютер, принтер і настільну етажерку з чистими дискетами.
— Чай, — сказав Мишко і дав кожному з них по двадцять євро. — Що тепер?
— Працювати, — відповів я. — Працювати і ще раз працювати.