Коло смерті
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-94-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коло смерті». Краткое содержание книги:
«Коло смерті» — твір, написаний в кращих традиціях сучасного скандинавського детективного роману.
— А ті двоє, яких немає у справі? Хто вони? Що про них казав твій приятель, помічник ленсмана?
— Він не пригадує імені чи подробиць, але переконаний, що то були туристи.
— Ото й усе, що пам'ятає?
— Боюся, так. Та хтось, можливо, пригадає більше.
— Можливо… Дивно, — знову похитала головою Сюнне. — Свідки в кримінальній справі просто так не зникають, Мікаелю. Хай протокол допиту десь загубився чи зник в інший спосіб, але ж мали залишитися хоч якісь сліди в переліку документів. Ти перевіряв?
— За кого ти мене маєш? Не бракує жодного протоколу, немає жодних розбіжностей з переліком.
— І ще одне мене цікавить. Якщо я правильно тебе зрозуміла, ти допускаєш, що цей Франк міг бути вбивцею?
Я кивнув.
— Бо намагався убити тебе, так?
— І тому, що мав мотив. Ревнощі. Він був шалено закоханий у свою кузину.
— Ти певний, що він намагався позбавити тебе життя?
— Ні, можу помилятися, — я потер долонею чоло. — Є ціла низка інших цілком вірогідних пояснень тому, що сталося. Та якщо ти запитаєш про моє шосте чуття…
— Воно тобі підказує, що таки намагався…
— Таки намагався.
— Окей, я приймаю пояснення. Але якщо він убивця, Мікаелю, чому ми повинні вірити його словам про ще двох чужинців на острові? Цілком імовірно, він намагається відвести підозри від себе, а тебе відіслати на марні пошуки примар.
— Так, якщо він убивця… Але ж ми цього не знаємо напевне.
Сюнне задумливо почухала носика.
— То що ти надумав?
— Погнатися за двома зайцями водночас. Знайти зниклих свідків, якщо вони існують у природі, і впритул придивитися до Франка.
— А подружжя Віснер?
— Не знаю… Ти б могла замовити перевірку рахунків фірми Віснер-Риба AT?
— Що це нам дасть?
— Бог його знає… Рюнер Віснер так забрехався, що я б хотів пересвідчитися, чи він насправді солідний підприємець, чи тільки вдає. А як твої справи, Сюнне? Як тобі жилося без мене? Сумно й самотньо? Стужилася за мною?
— Так, Мікаелю! Ридала неспаними ночами…
— Що сталося з твоєю зачіскою, ти підстриглася?
Її рука мимоволі потягнулася до волосся.
— Браво! Ти помітив! Як тобі?
— Вона… чому нерівно підстрижено?
Сюнне зітхнула.
— Так має бути. Невже важко просто сказати, що гарно?
— Мені більше подобалося, як було перше…
Кабінет видався ще меншим, ніж був раніше, і викликав ще більшу клаустрофобію; пані Сьоренсен демонструвала ще більшу турботу й материнське піклування. Вона протиснулася між столом і стіною, поставила переді мною на стіл свіжозаварену каву й пильно глянула на мене.
— Сюнне розповідала, що ви впали в воду, — мовила вона й мимохідь здригнулася. — Але вигляд маєте добрий, ліпший, ніж до від'їзду.
— А ви незмінно дивовижно вродлива, пані Сьоренсен, — не залишився я у боргу, і вона тепло й дзвінко засміялася. — Що відбувається з Сюнне? — поцікавився я.
— Це ви про молодого чоловіка, Свейна Єнсена?
— Між ними серйозні стосунки, як гадаєте?
Радість від одержаного дозволу трішки попліткувати про любовні справи своєї шефової осяяла обличчя пані Сьоренсен.
— Цього разу, мабуть, так. Принаймні він затримався на довше, ніж решта.
— О! То молодих чоловіків багацько було?
— Чимало, однак мало хто утримувався більше кількох тижнів. Зате цього разу… вони цілими днями просиджують на телефоні, і, мені здається, я помітила новий полиск у її очах. Це пішло б їй на користь, мушу вам сказати. Вона надто багато працює і надто худа.
Може, і справді, худа, але коли Сюнне кілька годин по тому з'явилася темним силуетом на порозі, я помітив лише витончені, досконалі лінії.
— Ти повинен зателефонувати Рюне.
Я промовчав.
— Він починає нервувати, Мікаелю. Каже, ти не відповідаєш на його дзвінки.
Я далі відмовчувався. Сюнне зітхнула, увійшла до кабінетика, протиснулася на стілець між столом і стіною.
— Чорт, як тут тісно! — вона рідко лаялася.
Мені дуже хотілося виставити її геть, але я не зміг. Вона підтримала мене, коли всі відвернулися, вона подбала про мене. Я не міг собі дозволити втратити її ще раз.
— Я… — почав я і затнувся. — Я страшенно боюся, — нарешті видушив з себе. — За три тижні почнеться суд, і я знаю, що мене засудять.
— Не конче! Цілком може статися й так…
— Я не зумію виграти цієї справи, Сюнне. Годі себе обманювати. Мене засудять і надовго посадять. Можу закластися, ти давно вже про все розпитала Рюне й знаєш, що я маю рацію.