Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
Учні зібралися довкола столу. Гаррі зумисне обійшов його ззаду, щоб опинитися біля професорки Граблі-Планки.
— А де Геґрід? — поцікавився він, поки інші вибирали посіпачок.
— Тебе це не стосується, — жорстко відрізала професорка, так само, як і колись, коли Геґрід не з'явився на урок. Тупо осміхаючись усім своїм гострим обличчям, Драко Мелфой перехилився через Гаррі і вхопив найбільшого посіпачку.
— Можливо, — впівголоса процідив Мелфой, щоб його почув тільки Гаррі, — той тупий лох сильно покалічився.
— Можливо, ти теж покалічишся, якщо не заткнешся, — краєм рота просичав Гаррі.
— Можливо, він зв'язався з тими, хто завеликийнавіть для нього. Карочє, ти ж кумекаєш, що я маю на увазі.
Мелфой відійшов, огидно шкірячись до Гаррі, а того раптом замлоїло. Невже Мелфоєві щось відомо? Зрештою, його батько — смертежер. Що, як він володіє такою інформацією про Геґрідову долю, яка ще не дійшла до Ордену? Він поспішив навкруг столу до Рона й Герміони, що сиділи навпочіпки на траві й переконливо вмовляли посіпачку не ворушитися, щоб вони могли його замалювати. Гаррі витяг пергамент і перо, присів біля них і пошепки переповів Щойно сказане Мелфоєм.
— Дамблдор знав би, якби з Геґрідом щось сталося, — відразу сказала Герміона. — Мелфой лише зрадів, якщо ми занервуємо. Він тоді зрозуміє, що ми не знаємо, що відбувається. Гаррі, не звертаймо на нього уваги. На, краще потримай посіпачку, щоб я змалювала його личко...
— Так, — почувся неподалік лінивий Мелфоїв голос, — мій старий балакав днів два тому з міністром, і схоже, карочє, що міністерство вирішило серйозно взятися за цю, тіпа, школу з її лажовим рівнем навчання. Тому, навіть якщо той здоровенний дебіл з'явиться тут знову, його відразу звідси й викинуть.
— ОЙ!
Гаррі так міцно стис посіпачку, що той мало не тріснув і у відповідь дряпнув йому руку своїми гострющими пальцями, залишивши два глибокі порізи. Гаррі його відпустив. Креб і Ґойл, що вже гиготіли, уявляючи, як виженуть Геґріда, заіржали ще голосніше, коли посіпачка, ця крихітна людинка-гілочка, помчав щодуху в ліс і незабаром зник між корінням дерев. Коли вдалині пролунав дзвоник, Гаррі згорнув свій закривавлений малюнок посіпачки й подався на гербалогію, перев'язавши долоню Герміониною носовою хустинкою. Мелфоїв глумливий регіт і далі дзвенів йому в вухах.
— Якщо він ще хоч раз обізве Геґріда дебілом... — процідив Гаррі.
— Гаррі, не заїдайся ти з цим Мелфоєм, не забувай, що він тепер староста і може серйозно ускладнити тобі життя...
— Цікаво знати, як іще можна ускладнити мені життя? — саркастично відрізав Гаррі. Рон реготнув, але Герміона спохмурніла. Вони пленталися вздовж овочевих грядок. Небо ніяк не могло вирішити, розродитися йому дощем чи ні.
— Я хочу єдиного — щоб Геґрід якнайскоріше повернувся, — тихенько сказав Гаррі, коли вони підійшли до оранжерей. — Тільки не кажи мені, що ця Граблі-Планка — краща вчителька! — погрозливо додав він.
— Я й не збиралася, — заспокоїла його Герміона.
— Бо вона ніколи й близько не зрівняється з Геґрідом, — рішуче заявив Гаррі, прекрасно усвідомлюючи, що він щойно був присутній на зразковому уроці догляду за магічними істотами, і це його добряче роздратувало.
Відчинилися двері найближчої оранжереї, і звідти висипала зграйка четвертокласників. Серед них була й Джіні.
— Салют, — весело привіталася вона. Ще за кілька секунд з'явилася Луна Лавґуд, яка пленталася позаду всіх. Ніс її був вимащений землею, а волосся закручене у вузол на потилиці. Коли вона побачила Гаррі, її й так вирячені очі ще більше витріщилися від хвилювання й вона подалася до нього навпростець. Багато його однокласників зацікавлено за цим стежили. Луна набрала повні груди повітря, а тоді сказала, навіть не вітаючись. — Я вірю, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся, і вірю, що ти з ним бився і зумів від нього врятуватися.
— Е-е... добре, — незграбно пробурмотів Гаррі. Луна мала у вухах замість сережок щось схоже на дві оранжеві редиски. Парваті з Лавандою, мабуть, помітили їх одразу, бо обидві захихотіли й показали на її вуха.
— Можете сміятися, — нітрохи не збентежилася Луна, їй, напевно, здалося, що Парваті й Лаванда регочуть з її слів, а не з того, що вона носить. — Але колись усі були переконані, що не існує таких істот, як бліберний хочкудик чи зім'яторогий хропач!
— Так воно й було, — втрутилася Герміона. — Неіснувалоніяких бліберних хочкудиків чи зім'яторогих хропачів.
Луна спопелила її зневажливим поглядом і пішла далі, сердито погойдуючи своїми сережками-редисками. Тепер уже не тільки Парваті й Лаванда хапалися за животи.
— Невже так важко не ображати хоча б тих людей, що мені вірять? — дорікнув Гаррі, коли вони заходили в клас.
— Ой, Гаррі, я тебе благаю! Тобі не потрібна підтримка Луни, — скривилася Герміона. — Джіні мені багато чого розповідала про цю Луну. Вона, здається, вірить лише в те, чого ніяк не можна довести. Годі сподіватися чогось іншого від людини, чий батько видає "Базікало".
Гаррі згадав зловісних крилатих коней, що він їх побачив того першого вечора, і те, як Луна сказала, що теж їх бачить. Настрій у нього зіпсувався ще більше. Невже вона збрехала?
Та він не встиг заглибитися в ці роздуми, бо до нього підступив Ерні Макмілан.
— Поттере, я мушу тобі сказати, — голосно й виразно промовив він, — що не тільки диваки тебе підтримують. Особисто я вірю тобі на всі сто. Моя родина завжди була вірна Дамблдорові, і я так само.