Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Маркета навіть не звернула уваги. Кожен її жест, кожен рух, кожен погляд, кожне здригання обличчя і неприродна усмішка говорили одне: “Я тут сама. Я сама, сама, самотня і далеко від вас. Від вас і від усього, чим ви є. Я в зовсім іншому світі.”
“Et in Arcadia ego, — подумав Рейневан. — Et in Arcadia ego[144]”.
Барабан прискорив ритм, але дівчина не долаштувалася до нього. Навпаки, вона рухалася аритмічно. Повільно, ніби сонно. Збудливо і гіпнотично. А краєчок стихаря, який вона підтягувала, повз усе вище й вище, безперервно, до середини стегон, вище, вище, аж нарешті і насамкінець відкрив те, на що всі чекали, на вигляд чого відреагували мимовільними гримасами, кашлем, стогоном, хеканням, голосним ковтанням слини.
Барабан сильно гупнув і затих, а Маркета повільно підняла стихар. І швидко стягнула його через голову.
Ластовиння рябіло на її плечах, дрібним узором покривало шию і груди. Нижче його вже не було.
Барабан загупав у прискореному ритмі, а дівчина почала обертатися, обертатися і гойдатися, як вакханка, як Саломея. Тепер з’ясувалося, що мачок ластовиння покривав також її спину і карк. Буря волосся бушувала, як Червоне море, — за мить до того, як Мойсей наказав йому розступитися.
Барабан сильно загримів, Маркета завмерла у позі водночас розпусній і неприродній. У рядах глядачів Манфред знову плеснув, Рогачів сотник гукнув, гукнув і Амадей Бата, луплячи себе долонями по колінах. Гунцледер зареготав. Беренгар Таулер почав аплодувати.
Але це ще не був кінець вистави.
Дівчина присіла на підкулені ноги, підперла долонями груди, стискаючи їх і виставляючи напоказ. При цьому вона гойдалася і звивалася, як змія. І усміхалася. Але це не була усмішка. Це був спазм лицьового м’яза, spasmus musculi faciei.
На сигнал барабана Маркета гладко і вправно перейшла з пози навколішках у позу сидячи. Барабан почав бити дрібно і бурхливо, а дівчина знову почала звиватися, як змія. Аж нарешті завмерла, відкинула голову назад і широко розвела коліна. Настільки широко, щоб ніхто з глядачів не пропустив жодної подробиці. І навіть подробиці подробиці.
Це тривало якийсь час.
Дівчина схопила стихар, зіскочила зі столу і зникла в комірчині, її наздоганяли оплески і ревіння глядачів. Манфред фон Зальм і Рогачів сотник покрикували і тупотіли, Беренгар Таулер аплодував стоячи, Амадей Бата кричав півнем.
— Ну що? — Фрі душ Гунцледер встав, перетнув кімнату і сів за стіл. — І що? Чи ви колись бачили настільки ж руду? Хіба не вартий був проспект дуката? Якщо вже ми про заговорили, милостивий Шарлею, то від тебе я дістав тільки два. А ти ж усе-таки сам-треть увійшов. Тут же кожна пара очей у рахунок іде, хто дивиться, той платить. У нас революція. Всі рівні, пан і робітник. Гей, ти! Я не тобі говорив, а твоєму господареві. Ти вертайся, де сидів, далі собі кийок стругай. Зрештою, хіба ти маєш дуката? Чи ти коли-небудь у житті бачив дуката?
Рейневан не зразу зрозумів, до кого звертається Гунцледер. Він не відразу отямився від здивування.
— Ти глухий? — запитав Гунцледер? — Чи тільки дурний?
— Дівчина, яка танцювала, — Самсон Медок стріпнув стружку з манжета. — Я хотів би її звідси забрати.
— Що-о-о-о-о?
— Я хотів би перейняти, так би мовити, права власності на неї.
— Чого-о-о-о-о?
— Занадто розумно? — Самсон не підвищив голосу навіть на тон. — То скажу простіше: вона твоя, а має бути моя. Тож вирішімо це.
Гунцледер дивився на нього довго, немовби не міг повірити власним очам і вухам. Врешті-решт голосно фиркнув.
— Пане Шарлею? — обернувся він. — Що це за вертеп? У вас це завжди так? Він так сам по собі? Чи це ви йому так наказали?
— Він, — Шарлей довів, що навіть найбільш несподівана подія не здатна збити його з пантелику. — Він має ім’я. Його звати Самсон Медок. Я нічого йому не наказував. І не забороняв. Це вільна людина. Має право на самостійні торгові трансакції.
Гунцледер роззирнувся. Йому не сподобалися ні відвертий регіт Манфреда фон Зальма, ні пирскання Амадея Бати, ні досить-таки веселі міни решти. Вони йому не сподобалися. Це можна було запросто прочитати на його обличчі.
- Із самостійної трансакції, - процідив він, — вийде пшик. Дівка не на продаж, це раз. Я не торгую з ідіотами, це два. Забирайся звідси, бовдуре. Пішов геть. Коней доглянь, нужник почисть або ще щось. Це заклад для гравців. Не граєш — геть!
144
І я в Аркадії (Горацій).