Велика рiдня

– Знову перебiльшення i перебiльшення, – махнув рукою Крамовий.

– Хотiв би, щоб так було. Та куркульського варварства не прикриєш нiякими красивими слiвцями. Скажи, скiльки мiльйонiв десятин знищено лiсiв за останнi роки? Ще недавно, беру приклад, село наше, як у вiнку, стояло в лiсах, а тепер тiльки Городище не вирубане та трохи прорiдженого береста залишилося. I от видимi наслiдки: рiчечка, що йшла з лiсiв, пересохла, тому й висохли усi ставки на лугах Бувало, йдеш, а вони, як намисто, один за одним нанизалися на рiчку. I оковi, i душi радiсно. Та що рiчечка – Буг став замулюватись. На поля iз степiв тепер вiльно прориваються суховiї, а дощу влiтку ждеш неначе щастя. А помнож цей приклад в широкому масштабi! Поглянь на Полiсся! Тепер там, де лягли пiд сокирою бори, оживають, починають текти пiсковi горби, засипають ниви i навiть селища. Через куркульську жадобу знаєш, скiльки ми зерна недобираємо? Та цього i планова комiсiя спроста не полiчить. Скiльки б ми за цей хлiб нових пiдприємств збудували, скiльки б тракторiв на поля пустили, скiльки б учбових закладiв вiдкрили! А ти говориш «перебiльшення». Воно набирає державного розмаху. I цього злочинця, – показав рукою на Карпа, – не вiдпущу. Вiн не менше шкоди зробив, нiж закоренiлий бандит. Жаль, що наше законодавство так м'яко судить лiсокрадiв. їх нарiвнi з убивцями треба судити.

– Здаюсь. Переконав цiлком i повнiстю. Глуши лiсокрадiв, – напiвжартома промовив Крамовий i звернув на зарiчку.

– Да, Свириде, це ти правильно про лiси сказав. Охорону треба б посилити, – впритул пiдходить Марко Григорович. – Лiс – це багатство наше, окраса наша, хлiб насущний.

– Посилимо. Комсомольцi допоможуть. А лiсничого треба зняти.

– Давно б пора. На хабарах розжирiв, як свиня. Аж очi позапухали. Та й гостi в нього, коли подумати, непевнi бувають. Я в хащах живу, – менi виднiше, що там робиться. Розумiєш, Свириде, хочеться, щоб i люди були чистi, мов лiсове повiтря. Радянськi, а не погань, що вiд сонця ховається.

– Непевнi люди, кажеш? – насторожився Мiрошниченко. – Перевiримо, неодмiнно перевiримо…

– Порiдiли нашi лiси, порiдiли, – продовжував уголос свою думку Марко Григорович. – Мiсцями з краю в край наскрiзь просвiчуються. А стояли ж як хмари грозовi. Що ж через кiлька рокiв буде?

– Через кiлька рокiв? Новi дiброви зашумлять, усi заруби i яри найкращим деревом обсадимо: дубом, кленом, ясеном, а поля i шляхи садами до самого неба зацвiтуть.

– Потiшаєш старого? – недовiрливо похитав головою.

– Вiрне слово кажу. Ми тiльки на справжнє життя повертаємо.

– Ну, чи доживу я до нього, чи нi, а вже й за добре слово спасибi. Ти чоловiк партiйний – тобi усе яснiше видно… А як там Англiя? 1 досi ескадру в Балтицi тримає?..

Хоч i пiзня була година, та Марко Григорович не мiг втриматися, щоб не поговорити про полiтику.