Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- Справді,- сказав він,- зрозумівши мене по-своєму,- тут так безлюдно, що вам нагадало провінцію. Мені теж.
Він провів мене в якийсь куток, і ми сходами - які поволі перетворювались на руїну, через що мешканці верхнього поверху, відчинивши котрогось недалекого ранку двері, могли виявити, що їм немає анінайменшої можливості зійти вниз,- піднялися на горішню площадинку, де на двзрях побачили напис: «М-р Іїокет-мол.», а на скриньці для листів прочитали приліплений папірець: «Скоро буду».
- Він, мабуть, не сподівався вас так рано,- пояснив містер Веммік.- Я вам більше не потрібен?
- Ні, і прикміть мою щиру подяку,- сказав я.
- Оскільки готівка йде через мої руки,- зауважив містер Веммік,- ми, очевидно, бачитимемось досить часто. Усього вам найкращого.
- І вам так само.
Я простяг руку, і містер Веммік спершу подививсь на неї так, наче я чогосв просив у нього. Проте потім глянув на мене і зрозумів свою помилку.
- Авжеж! Звичайно. Ви звикли тиснути руку на прощання?
Я трохи розгубився, подумавши, що в Лондоні це, можливо, вийшло з моди, але відповів ствердно.
- А я відвик якось,- сказав містер Веммік,- Хіба що
Очевидно, каїяк па широковідомі тодішні ліки. [176]
коли назавжди прощаєшся. Що ж, я дуже радий нашому знайомству. Всього найкращого.
Коли ми потисли один одному руки й він пішов, я відчинив вікно на сходовій клітці і мало не відтяв собі голову, бо підпорки перегнили й рама впала донизу, мов ніж гільйотини. Щастя ще, що я не встиг вистромити голови назовні. Уникнувши в такий спосіб погибелі, я вдовольнився тим, що став сумовито споглядати затуманений краєвид Барнардового заїзду, яким він поставав крізь грубий шар бруду на шибках, і розмірковувати при цьому, що Лондон великою мірою перехвалено.
Містер Покет-молодший, здається, розумів під словом «скоро» щось зовсім інше, ніж я, бо, прочекавши його з добрих півгодини, я зовсім занудився і встиг на кожній шибці по кілька разів повиводити пальцем серед бруду своє ім'я, коли нарешті почув на сходах ходу. Одне за одним у полі зору з'явилися капелюх, голова, шийна хустинка, жилет, штани й черевики молодика приблизно однакового зі мною суспільного положення. Під пахвами вія ніс два паперові пакунки та ще в руці кошик полуниць, і весь був захеканий.
- Містер Піп? - спитав він.
- Містер Покет? - спитав і я.
- Дорогий мій, ви вже даруйте! - вигукнув він.- Я знаю, що з ваших країв якийсь диліжанс від'їжджає ополудні, то й подумав, що ви ним і прибудете. Власне, я тільки заради вас виходив, хоч це мене зовсім не виправдовує: я подумав, що як ви з провінції, то вам, може, захочеться трохи ягід на закуску, і махнув на Ковент-Гар-денський ринок,- там добрі бувають.
Дивлячись на нього, я відчув, що просто очам своїм не вірю. Я якось недоладно подякував йому за увагу й подумав: чи не сон це все?
- А двері ці, дорогий мій, такі неподатні! - вигукнув господар помешкання.
Бачивши, що він змагається з дверима, коли вміст двох пакунків у нього під пахзами вже почав перетворюватись на кзадіу, я висловив бажання потримати їх. Він з привітною усмішкою простяг пакунки і кинувся в бій з дверима, наче перед ним був хижий звір. Врешті двері розчинились, і то так раптово, що він полетів на мене, я на протилежні двері, і обоє ми засміялися. Але все-таки я й досі очам своїм не вірив, так наче все це діялось уві сні.
- Прошу, заходьте,- запросив мене містер Покет-молодший.- Сюди, будь ласка. Тут не бозна-які вигоди, [177] але, сподіваюсь, до понеділка ви якось перетерпите. Мій батько подумав, що вам краще буде провести завтрашній день зі мною, ніж з ним, і що ви, можливо, захочете пройтися по Лондону. Я залюбки покажу вам місто. Що ж до столування, то, сподіваюся, воно буде не найгірше, оскільки харчі приставлятимуть із сусідньої кав'ярні і - мушу додати - за ваші гроші, таке розпорядження дав містер Джеггерс. Помешкання ж у нас не надто розкішне, я-бо сам себе утримую, батько нічим не може мені допомогти, та я б і не погодився щось у нього брати, навіть мавши таку змогу. Ось наша вітальня; стільці, столи, килим і таке інше - це те, що змогли мені дати з дому. А до скатертин, ложок і сільничок я не маю ніякого відношення: їх принесено з кав'ярні спеціально для вас. Ось моя спаленька, трохи вогкувато, але в Барнарді вогкувато всюди. Ось у цій кімнаті ви спатимете, меблі взято напрокат, хоча, я думаю, вони підходять; якщо вам ще щось буде потрібно - скажіть, і я дістану. Оселя це відлюдна, ми будемо тільки вдвох і, сподіваюся, не поб'ємося. Але, дорогий мій, я перепрошую - пакунки й досі у вас у руках! Давайте їх сюди й пробачте, ради бога! Мені аж соромно!
Стоячи навпроти містера Покета-молодшого й передаючи йому пакунки - один і другий,- я побачив, як разючий подив з'явився в його очах, такий самий, який був і у мене в погляді, і почув, як він сказав, аж відсахнувшись: