Таргани

— Може, і твоя правда, — вимовив у відповідь Мьоллер. — Що тобі ще відомо про нього?

— Зовсім небагато. Тоньє Віг уважає, що він просто досиджує тут до пенсії.

— У базі даних на нього нічого немає, — сказав Мьоллер і раптом замовк.

— Що?

— І все-таки одна зачіпка є.

— Яка саме?

— У розвідувачі спливло його ім’я, але файл я відкрити не зміг. А годиною пізніше мені подзвонили з Генштабу в Хюсе6ю й поцікавилися, з якою метою я намагаюся відкрити цей файл.

— Ого!

— Мені наказали надати письмовий запит, якщо я хочу одержати відомості про Івара Льокена.

— Забудь про це.

— Уже забув, Харрі. Хай там як, ми цього робити не будемо.

— Ти розмовляв із Хаммерволлом із відділу статевих злочинів?

— Так.

— Що він сказав?

— Що ніякої бази з норвежців-педофілів у Таїланді, зрозуміло, немає.

— Так я й думав. Чортова Інформаційна інспекція!

— Вона тут ні до чого.

— Та невже?

— Кілька років тому ми підготували огляд стану справ, але єдине, що ми можемо, — це стежити за ситуацією. Тому що таких норвежців забагато.

Коли Харрі подзвонив Тоньє Віг і попросив про термінову зустріч, вона наполягла на тому, щоб вони зустрілися за чаєм у Письменницькій вітальні, що в готелі «Орієнтал».

— Усі туди ходять, — сказала вона.

Харрі зрозумів, що під «усіма» вона має на увазі білих людей, заможних і гарно вдягнених.

— Ласкаво просимо до кращого готелю світу, Харрі, — проспівала Тоньє, сидячи в кріслі у вестибюлі.

На ній була синя бавовняна сукня, у руках вона тримала солом’яний капелюшок, і весь її вигляд, так само як і вигляд інших людей у вестибюлі готелю, нагадував про старі добрі колоніальні часи.

Харрі й Тоньє Віг увійшли до Письменницької вітальні, замовили чай і церемонно навзаєм уклонилися іншим білим, які, схоже, вважали, що колір шкіри — це нагода привітатися. Харрі нервово побрязкував порцеляновою чашкою у блюдці.

— Тут не дуже затишно, Харрі? — Тоньє маленькими ковточками пила чай, лукаво поглядаючи на інспектора.

— Намагаюся зрозуміти, навіщо я всміхаюся американцям в одязі для гольфа.

Вона співочо розсміялася:

— Трохи цивілізації не завадить.

— Коли це картаті штанці стали цивілізованим убранням?

— Коли їх надягли цивілізовані люди.

Харрі відзначив про себе, що місто Фредрікстад мало вплинуло на цю юну даму. І згадав Санпхета, старого тайця, котрий переодягнувся у випрасувану сорочку й штани, коли до нього завітали гості, й залишився сидіти на сонці, щоб не бентежити відвідувачів виглядом свого вбогого житла. Це набагато цивілізованіше, ніж те, як поводяться іноземці в Бангкоку.

Харрі запитав, що відомо Тоньє про педофілів.

— Нічого особливого, крім того, що вони юрбою сунуть до Таїланду. Як ти вже знаєш, торік у Паттайї одного норвежця заскочили просто на місці злочину, зі спущеними штанами. А норвезькі газети надрукували чарівне групове фото трьох хлопчиків, які повідомили про нього поліцію. Обличчя педофіла на знімку було затерте, але не обличчя хлопчиків. В англомовному виданні «Паттайя Мейл» зробили навпаки. Крім того, на початку статті згадали його повне ім’я, а потім називали його просто «норвежець». — Тоньє похитала головою.