Вигнанці

— Відбулося, як було умовлено Тим-то ця жінка і змушена була залишити палац.

— Я так і думав.

— Сподіваюсь, з нею не трапилось нічого лихого?

— Я і мій друг наспіли саме вчасно, щоб урятувати її Чоловік її лежить он там зв'язаний. Це сущий диявол.

— Цілком можливо, але й ангел став би жорстоким якби був на його місці.

— Ми зв'язали його. Він убив людину.

— Ви й справді не гаяли часу.

— Як ви довідались, що ми тут?

— Це — радісна несподіванка.

— Так ви приїхали не заради нас?

— Ні, заради цієї дами.

— А як цьому негідникові вдалося захопити її?

— Король доручив братові відвезти її. Чоловік довідався про це і брехливою звісткою заманив її в свою карету, яка стояла біля інших воріт. Коли де Вівонн побачив, що вона не прийшла, він кинувся до неї на квартиру — там її не було Він заходився розпитувати і скоро дізнався, яким чином і з ким вона, поїхала. На дверцях карети помітили герб де Монтеспань, і король послав мене сюди з моїм загоном. Ми гнали швидко, як тільки могли.

— Ах, і все-таки спізнилися б, коли б не дивна пригода, що привела нас сюди. Не знаю, хто напав на нас, бо ця людина, очевидно, нічого не знала про те, що з нами трапилось. А втім, все з'ясується потім. Що нам робити тепер?

— Я маю наказ. Мадам треба відвезти в замок, а всіх винних у вчиненому насильстві над нею тримати заарештованими аж поки не стане відома дальша воля короля. Замок повинен перейти до казни. Але вам, Катіна, тепер нема чого робити?

— Так, мені тільки хотілося б поїхати в Париж, подивитись, як там живуть дядя з дочкою.

— Ах, яка ж гарненька у вас кузиночка! Присягаюсь душею, я нітрохи не дивуюсь, що вас так добре знають усі мешканці вулиці Сен-Мартіна. Ну гаразд, я передав ваше доручення, тепер ви виконайте моє.

— Від щирого серця. Куди треба їхати?

— У Версаль. Король, напевне, горить від нетерпіння довідатись, як я виконав його наказ. Ви маєте цілковите право розповісти йому про все, бо, коли б не було вас та вашого друга, все це скінчилося б дуже погано.

— Я буду там через дві година.