Викрадач ангелів
- Автор: Люнд Ева-Марія
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-50-2
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Викрадач ангелів». Краткое содержание книги:
Що, здавалось би, може статися в тихому маленькому містечку за якихось сім днів? Ба, може статися катастрофа, яка загрожує знищенням не тільки одного міста, а й усього людства. Адже до влади над світом рветься лиховісна сила, яка зомбує, підпорядковує собі людську свідомість і веде засліплених на край прірви. І їй таки вдалися б усі її лихі наміри, якби не втрутився малий дотепник ангел Фелікс та його відчайдушні друзі.
Срібна шпора! Не довго думаючи, він вихопив шпору з кишені, витягнув руку й розсік сигару, що диміла, надвоє. Обрубок упав на кам’яну підлогу, а Оксамитовий Лицар із холодним недопалком у губах просто остовпів. Усе сталося так швидко, що він не встиг нічого збагнути. Тепер Фабіан зміг вирватися й поквапився затоптати обрубок сигари, що диміла. Тоді хутенько сховав срібну шпору до кишені, щоб Оксамитовий Лицар не побачив, що то було. Звісно, її ще можна буде використати.
Здається, Оксамитовий Лицар уперше засумнівався. Вийнявши з рота рештку сигари, він спантеличено подивився на неї, а потім на Фабіана. Тоді так брикнув ногою по восковій свічці, що вона впала й погасла.
— Ти сильніший, ніж я сподівався. Одначе, якщо ти забереш мою силу, то мені доведеться забрати твоє світло, — почув Фабіан його голос, що пропалював темряву. — Я повернуся, коли ти все обміркуєш!
Склепом прокотилась луна його кроків, двері з гуркотом зачинилися і засунувся засув. Знов Фабіан лишився сам у могильній темряві. Але тепер він уже не так боявся. Йому пощастило впоратися з Оксамитовим Лицарем, Фенрісом і Асмодеусом водночас, він навіть уникнув неймовірної загрози, і все це сталося завдяки особистій зброї ворога. Він вийняв коробку сірників і знов запалив свічку. Потім усівся долі, щоб усе обміркувати.
Коли він обхопив руками коліна й підтягнув їх до підборіддя, то намацав на пальці перстень лицаря Вовка. Зненацька в нього в голові пролунав лицарів голос: «Якщо вскочиш у халепу, то подумки поклич мене. Тим чи іншим робом я тобі допоможу».
Фабіан міцно здавив перстень, заплющив очі й наповнив свою душу спогадами про лицаря Вовка. Він пригадав його важку руку на плечі й лагідний погляд.
«Я опинився в скруті, Вовче, — зашепотів він. — Де ви?»
Відповіді не було ніякої. Довкола нього витанцьовували мерехтливі пломінчики воскової свічки, одначе лицар Вовк мовчав так само, як могили в склепі.
Минуло немало часу, Фабіан не знав і скільки, як він почув, що хтось знов намацував засув на дверях. Цього разу йому не хотілося давати ворогові жодних переваг, і він швиденько задмухав свічку. Тоді сховався за великим саркофагом. Хлопець почув, як двері відчинилися, але замість вогника сигари Оксамитового Лицаря з’явився жмут світла від кишенькового ліхтарика, що заковзав, немов когось шукаючи, вздовж стін склепу. Сходами безмовно спускалася якась висока темна постать. Фабіан боявся навіть дихати. Хто це такий?
18
— Фабіане, — озвався шелестючий голос, що здався йому знайомим. — Ти тут?
— Птахоспів? — сторопіло шепнув Фабіан і виліз зі свого сховку. — Що ви тут робите? Як ви сюди зайшли?
— Я вийшов слідом за тобою з дому, — відповів Птахоспів, і при світлі кишенькового ліхтарика Фабіан помітив на чоловіковій шиї кадик, що бігав од хвилювання то вгору, то вниз. — Пастор розповів мені, що ти зумів відгадати загадку. Він попросив мене наглянути за тобою, але дорогою я тебе загубив.
Фабіан кивнув головою. Отже його переслідував Птахоспів.
— Коли я сюди зайшов, то знайшов долі на сходах твого ліхтарика і в’язку ключів, — вів далі Птахоспів. — А ще в церкві були Юнсон і секретар. Вони не бачили мене, тож я сховався в ризниці. Там я почув, як вони говорили про те, що ти був у підвалі з Фенвіком. Я довго чекав, покіль вони пішли, аж тоді зважився пробратися сюди.
Фабіан обійняв худорлявого органіста.
— Який я радий, що ви мене знайшли, — сказав він. — Скільки я тут пробув?
Птахоспів подивився на годинник.
— Більше доби. Зараз субота, друга половина дня, — він глянув на Фабіана. — Ти, напевно, страшенно голодний. У кожнім разі я з’їв би й собаку!
Фабіан, який досі не мав ніякого апетиту, відчув, як у нього в животі кишки заграли марш. Одначе тут не було чого їсти.
Раптом він згадав про марципанові фігурки, захоплені для Фелікса, і вийняв пакет із кишені дощовика.
Птахоспів полегшено зітхнув.
— Марципани! Бодай трохи підкріпимося.
З’ївши кожен по фігурці, вони пожвавилися. Птахоспів злизав із губ крихти й мовив:
— Нам треба піднятися в церкву й знайти угоду. Там уже нікого немає, інакше я не зміг би сюди спуститися.
Фабіан підхопився з холодної підлоги. Не можна було гаяти ні хвилини. Нараз він згадав про Фелікса. Напевно, ангел шукає його в дзвіниці. Хлопець подався зі склепу слідом за Птахоспівом, але зупинився біля входу в неф.