Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Скарлет тужливо згадала пухкі руки старої Мамки — тій досить було взяти малого на руки, як він стихав. Але Мамка лишилася в Тарі, отож нема про що й говорити. А якби вона сама забрала від Пріссі малюка, це теж нічого б не дало. У неї на руках він верещав би так само голосно, як і в Пріссі. А то ще почав би смикати за стрічки від капелюшка, ну, і зім’яв би їй сукню. Отож вона вдала, ніби не почула слів дядька Пітера.
«Може, колись я й навчуся доглядати дітей,— думала вона роздратовано, поки коляска, перехиляючись із боку на бік, вибиралася з багнюки біля станції.— Але я ніколи не буду їх розманіжувати». А побачивши, що Вейдове личко аж посиніло від крику, сердито кинула няньці:
— Дай йому смокталку з цукром, Пріссі, вона у тебе в кишені. Зроби що-небудь, аби він стих. Я знаю, він хоче їсти, але я ж не можу зараз його годувати.
Пріссі дістала смокталку, яку завбачливо дала їй уранці Мамка, і маля заспокоїлось. Скориставшись хвилиною тиші, Скарлет розглянулася вздовж вулиці й трошки підбадьорилась. А коли дядько Пітер кінець кінцем, вправно маневруючи, виволік коляску з ковдобин і звернув на Персикову вулицю, вона відчула, як у ній уперше за багато місяців пробуджується інтерес до життя. Як же місто виросло! Востаннє вона була тут трохи більше як рік тому, і здавалося просто неймовірним, щоб знайома їй маленька Атланта могла так разюче змінитися за цей короткий час.
Минулого року власні знегоди настільки заполонили увагу Скарлет, а будь-які згадки про війну настільки їй набридли, що вона й не уявляла, які великі зрушення сталися в Атланті після початку бойових дій. Ті самі залізниці, завдяки яким Атланта зробилася перехрестям торгових шляхів у мирну добу, набули життєво важливого стратегічного значення в пору війни. Віддалене від фронту, це місто зі своїм залізничним вузлом становило сполучну ланку між двома арміями Конфедерації — армією Вірджинії та армією Теннессі й Заходу. Крім того, Атланта зв’язувала обидві армії з глибоким півднем, звідки надходили до них поповнення й постачання. А тепер, відповідно до вимог війни, Атланта ставала ще й промисловим центром, і санітарною базою, і одним з найголовніших осередків, де концентрувалось як військове спорядження, так і продовольство для всього південського війська.
Скарлет розглядалася на всі боки, марно силкуючись побачити ознаки добре знайомого їй маленького містечка. Воно зникло. Місто, яке вона бачила, нагадувало немовля, що за одну ніч виросло в непосидющого велетня.
Атланта гула, наче вулик, пишаючись усвідомленням своєї ваги для Конфедерації, і день і ніч працювала задля того, щоб сільськогосподарський край перетворити на індустріальний. До війни на південь від Меріленду майже не було ні бавовнопрядильних, ні вовноткацьких фабрик, ні арсеналів, ні машинобудівних закладів — чим південці ще й пишалися. Південь давав державних діячів і вояків, плантаторів і лікарів, правників і поетів, але ні в якому разі не інженерів чи техніків. Нехай собі янкі обирають ці плебейські професії! Але тепер порти Конфедерації блокував флот північан, і крізь блокаду сюди могла прослизнути з Європи тільки мізерна кількість вантажів, отож Південь розпачливо кинувся сам виробляти бойове спорядження. Північ могла собі з усього світу діставати техніку й солдатів, тисячі ірландців та німців вливалися в армію північан, спокусившись на щедру платню, тоді як Південь міг покладатися лише на власні сили.
У механічних майстернях Атланти з великими зусиллями переобладнували верстати на виробництво військової техніки; справа ця посувалася дуже нелегко, бо на Півдні практично не було машин для зразку, і мало не кожне коліщатко й гвинтик доводилося виготовляти за кресленнями, що їх, обминаючи блокаду, привозили з Англії. На вулицях Атланти тепер не дивина було побачити прибульців з-за кордону, і місцеві мешканці, які ще рік тому обертали голови, почувши навіть легкий акцент уродженців американського Заходу, вже перестали звертати увагу й на зовсім незвичну для них вимову європейців, які прибули сюди крізь блокаду, щоб виробляти машини й зброю для південського війська. Конфедерації було б украй важко без цих кваліфікованих фахівців налагодити виробництво власних пістолетів, гвинтівок, гармат і пороху.