Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
«Моя мати була жінкою дуже сучасною, — продовжила Лора. — Вона стала психоаналітиком. Була дуже розумною, культурною і досягла чималих успіхів у своїй професії. Проблема її полягала в тому, що замість піти, коли він поїхав до Берліна, вона подалася вслід за ним. Писала про це… писала статті, в яких насправді йдеться про неї ж саму. Ви знаєте, як це в аналітиків буває; одна зі статей називається «Гостра форма покірності в жінок», і я впевнена, що це була її спроба відповісти на запитання, чого вона не лишила того чоловіка, чи й узагалі навіщо з ним зв’язалась».
Як Енні Райх пояснює в праці, на яку посилається Лора Райх, покірні жінки майже завжди виходять заміж за нарцисів, які погано ставляться до них або ж зраджують їх. Ці жінки толерують таке, бо відкинули власну самозакоханість, вбачаючи її у своїх «бездоганних» коханих.
«Статевий акт, — писала Енні, — це рідкісний випадок екстраординарної інтенсивності у стосунках між чоловіком та жінкою із загостреною формою покірності. Варто зауважити, що самооцінка покірних жінок спадає до неймовірно низького рівня, коли вона перебуває далеко від свого чоловіка. А чоловік, навпаки, переоцінений; його вважають дуже важливим, генієм. Він єдиний мужчина, вартий кохання… у жінки розвивається щось на кшталт мегаломанії у ставленні до нього. І ось тут, коли на жінку, крізь процес ідентифікації істинної природи того чоловіка, сходить осягнення містичності їхнього союзу, з її очей спадає полуда і вона повертає собі любов до себе, якої колись зреклася».
Райховою передумовою до примирення з Енні було те, що їхні діти повинні навчатися в комуністичній школі Берліна. Єва страждала від нічних кошмарів та нападів гніву, і Райх вважав, що комуністична освіта вирішить проблему Едіпового комплексу, який, на його думку, поступово розвивався в неї. Обидвох дівчаток відправили до закладу, схожого на психоаналітичний інтернат Віри Шмідт у Росії, яким Райх так захоплювався. У школі ніхто примусово не привчав їх до охайності, й діти отримували освіту, що схвалювала секс; якщо діти мастурбували, як Райх писав про освітні принципи закладу, їм дозволялося задовольнити себе без сорому… без жодної приватності, під наглядом учителів».
«То було жахливо! — каже Лора Райх про комуністичну школу, в якій вона та її сестра навчалися в Берліні. — Мені було 3, моїй сестрі — 7. Там не було чого їсти. Єва казала, що спала на сіні, хоча насправді в нас були матраци, але від сіна вони не надто відрізнялися. Я й не знала, що в нас були туалети. Радше виходки. Справами дітей вихователі не переймалися, зате були ідеалістичними комуністами. Єва розказувала, що гуляла собі з іншими дітьми з того інтернату, й вони просто спорожнялися будь-де. Це було некрасиво, дуже регресивно й плачевно. Я пробула там лише якихось шість місяців. Я захворіла, моя мати забрала мене. Але ж це була одна з умов для їхнього возз’єднання… Ми страждали через його переконання. Я прийшла додому і наспівувала “Таннебаум”, ну ви ж знаєте цю різдвяну пісеньку, а він одразу визвірився, чому це я не співала “Інтернаціонал”».
Райхова теорія стверджувала, що люди не повинні жити зі своїми сім’ями: «То була кіббуц-ідея, як її описувала Лора Райх, але у нашому випадку вона все більше скидалася на російські дитячі цілодобові садки, в яких дітей позбавляють Едіпового комплексу, адже там вони виховуватимуться в групових будинках, де замість буржуазних помислів навчатимуться ідеалів соціалізму та майнової рівності й займатимуться сексом на кожному кроці. Він не знав, що коли виховуєш дітей у кіббуці, то ті не сплять одне з одним, вони усі стають братами й сестрами через уведене там табу інцесту».
Як розповідала Райхова зведена сестра Отілі Хайфец, приїхавши додому зі свого колективного помешкання, Єва сказала своєму батькові таке: «У будь-якому випадку комуніст у нас — ти. От іди й живи у тому центрі. Я залишаюся тут»{225}.
Райхові погляди на освіту зазнали значного впливу праць антрополога Броніслава Маліновські, автора «Статевого життя дикунів» та «Секс і заборони у дикунському суспільстві», які Райх прочитав 1930 року. У цих книгах-оповідях про сексуально поблажливе, політично мирне життя островів Тробріан, що розташовані в архіпелазі коралових островів Нової Гвінеї, Маліновські пише про жителів островів як про «щасливих, вільних утопістів, що живуть у гармонії з природою та віддані розвагам і гонитві за задоволенням». Він вважав, що Едіпів комплекс відсутній у їхньому суспільстві, тому що воно збудоване за моделлю кровної рідності, яку визначають по жіночій лінії, і тому що там відкрито заохочують до підліткової сексуальності. Відтак вони не страждали від неврозів, садизму та сексуальних збочень. (Обидва, Ернст Джонс та психоаналітик-антрополог Ґеза Рогайм відкрито спростовували це, захищаючи Фрейдове твердження, що сексуальна внормованість та заборони були вродженим компонентом цивілізації.)