Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Є, звичайно ж, є, — відповів він.
Я спитав його, чи представники інших шкіл, наприклад, тієї, до якої належить живий будда Цікер, також повинні читати цю книжку? Отримавши ствердну відповідь, я відчув, що сумніви в моїй душі поглиблюються:
— Чому ж ви тоді досі ворогуєте між собою?
Я подумав, що дістався ключового питання. Він дуже довго мовчав, тож я знову почув гуркіт річкового потоку, що котився на схід під скелястим берегом, на якому стояв замок. Нарешті Вангбо Єшей зітхнув і сказав:
— Усі кажуть, що молодший панич — дурний, однак я повинен сказати, що ти — розумна людина. Адже дурні — найбільш розумні. Пробач за таку нецеремонність людину, яка стоїть на краю могили.
Я хотів сказати, що пробачаю, однак відчув, що в тому немає особливого сенсу, тож просто промовчав. Я думав про те, що ця людина незабаром помре. Потім у моїй голові знову завирував шум води. Проте я також запам'ятав його слова, приблизний зміст тих слів був таким: він прийшов сюди, щоб посіяти зерна нового вчення, однак йому не вдалося досягти успіху, і це змусило його цілу зиму міркувати над деякими питаннями. По суті, не монахи повинні думати над такими питаннями, однак він не міг утриматись. І поки він міркував над ними, в його душі розчинялося вороже ставлення до інших шкіл. Однак при цьому він все одно вимушений був мати справу із ворожим ставленням до нього послідовників тих шкіл. Насамкінець він запитав:
— Чому ж релігія не навчає нас любити, а навчає ненавидіти?
Я повернувся на майдан і повинен був визнати, що там я почувався набагато краще, ніж у в'язниці, де волога й морок у довгих коридорах і на покручених східцях просто нестерпні.
Аїр-молодший сказав:
— Завтра я хочу самостійно виконати свою роботу.
— Боїшся приступати? — спитав я його.
Він похитав головою, і на його блідому обличчі з’явився рум’янець, як у дівчинки:
— Справжній кат не буде боятися, це хто не кат, той боїться.
Його слова видались мені дуже цікавими, вони мали глибокий зміст і могли бути записані як мудрість ката. Того дня за якийсь короткий проміжок часу я почув аж два цікавих висловлювання. Спочатку ту фразу у в'язниці: «Чому релігія не навчає нас любити, а навчає ненавидіти?», а тепер ще й цю фразу Аїра-молодшого. Мені це здалося надзвичайно цікавим і вартим того, щоб записати. Шкода, що багато інших подібних фраз розтанули в історії, як дим.
Під час вечері я скористався моментом, коли щойно запалили свічки й слуги ще не принесли їжу, і запитав батька:
— Завтра буде страта?
Туси, напевне, був вражений цим питанням, адже він дзвінко гикнув. А гикав він, тільки коли переїдав або був вражений.
— Я знаю, що тобі подобається цей чоловік, — сказав мені батько, — тому й не казав тобі про його страту. Однак я готовий полегшити йому покарання, якщо ти за нього попросиш.
Почалася вечеря, і я більше нічого не сказав.
Спочатку подали картопляне пюре, перемішане з маслом, потім баранину, а основною стравою були гречані хлібці з медом.
Усі ці речі були складені гіркою перед кожним із нас, і я виїв із своєї гірки цілий закуток. Коли черга дійшла до Тхарни, вона залишила на цій гірці їжі лише маленьку виїмку.
Уночі я сказав Тхарні:
— Ти повинна більше їсти, інакше сідниці ніколи не виростуть.
Вона розплакалась і, схлипуючи, заявила, що я гидую нею.
— Це я тільки сказав про твої сідниці, — зауважив я, — а цікаво, як би ти ревла, якби я ще згадав і про груди?
Вона розплакалась голосніше, і на її плач до нашої кімнати прийшла мати. Пані простягнула руку і відважила їй дзвінкий ляпас. Тхарна відразу ж затнулася. Пані наказала мені лягти в ліжко, а їй наказала стати перед ліжком на коліна. Зазвичай ми не дуже-то церемонились із цими жінками: сердилися вони чи ні — нас це не обходило, ми на них просто не зважали. Однак моя мати належала до нації, яка приділяє надзвичайно багато уваги всьому, що пов'язане з жінкою, тож вона почала повчати Тхарну. Я ж відразу заснув, а уві сні мене кинуло в піт, тому що мені наснилося, ніби я власноруч піднімаю ножа на прив'язаного до карного стовпа Вангбо Єшея. Я з криком прокинувся і побачив, що Тхарна все ще стоїть на колінах перед ліжком. Я спитав її, чому вона не лягає спати. Вона відповіла, що пані наказала їй дочекатись, поки я прокинусь і пробачу їй, а тільки тоді йти спати. Я відразу ж їй пробачив. Тоді вона лягла в ліжко, холодна, мов крижинка. Вона і так ніколи не мала тепла, а тепер взагалі була схожа на підняту з дна річки рінь. Звичайно ж, я дуже швидко зігрів її.