Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Так, широкий простір створює в людини враження, що час також безмежний.
Так, поєднані разом певні простір і час створюють у людини враження, що справа родини Мерці триватиме вічно й стоятиме непорушно.
Так, і все це далеко не таке вже й реальне, здалеку воно здається маревом.
Однак повернімося до цієї весни, до цього ранку, коли сонце піднялось уже високо. Повітря заповнював запах води. І засніжені гори вдалині, і змочені нічною росою ліси на гірських схилах, і збіжжя, розташовані ближче, виблискували під сонцем і здавалися незрівнянно яскравими і сповненими сил.
Я поринув у шашки, грати в які навчався дуже довго.
Щодня я прокидався якомога раніше. Заїдав сніданок і відразу ж вирушав за ворота замку назустріч яскравому сонячному промінню й сідав, обличчям до нього, під персиковим деревом на краю майдану. Щодня мені спочатку потрібно було деякий час подивитися на сонце, а після того я підбирав зламану гілку і на мокрій землі малював клітинки для гри в шашки. У той час я думав про жорстокий бій під час атаки на туси Вангбо і згадував дні макової війни. Підлеглі виконували свої справи, тож повз мене постійно хтось із них проходив, але ніхто не підходив і не пропонував: «Паничу, зіграймо разок!» Ці люди добре знали своє місце. Варто було лише подивитися на їхні сірі приховані сльози. Зазвичай зі мною грали в шашки два мої прислужники. Соднам Г'ялцен волів, щоб його відсилали з дорученнями увечері, тоді зранку він міг довше поспати. Іншими словами, йому було неважливо, чи зможе він побачити схід сонця. Він завжди приходив до мене невмитий і ніс із собою міцний запах підстилки, на якій спали підлеглі. Не таким був Аїр-молодший, майбутній кат. Він завжди прокидався рано, снідав і сідав на тому пагорбку, де мешкала його родина, щоб подивитись, як сходить сонце. Коли ж він зауважував, що я вже прийшов на майдан і намалював клітинки, то повільно спускався до мене.
Однак цього дня ситуація складалась дещо інакше.
Я вже намалював клітинки, однак жодного з двох прислужників ще не було. У той момент повз мене пройшов срібляр, чоловік Дролми. Він уже проминув мене, коли раптом повернувся й промовив:
— Паничу, зіграймо разок!
Я витрусив з кишені шашки й сказав:
— Гратимеш білими, адже це колір срібла, а ти ж — срібляр.
Я наказав йому ходити першим.
Він зробив хід, але не зайняв того місця в центрі, до якого насамперед слід було прагнути. Я відразу ж пішов у наступ, то прокладав собі шлях, то закривав хід супернику, й дуже швидко виграв першу гру. У другій грі він раптом сказав мені:
— Моя жінка часто згадує тебе.
Я промовчав, адже я — господар, тож вона повинна думати про мене. Проте я промовчав не тільки через це.
— Сама Дролма не казала мені про це, — вів далі він, — однак я знаю, що вона згадує тебе, адже ти снишся їй.
Я нічого не сказав на це, тільки зауважив до цього чолов’яги, що його жінка пройшла навчання в нашого господаря, тож він повинен гарно ставитись до неї, інакше господареві буде соромно. Я також сказав до нього:
— Я думав, що в вас уже має бути дитина.
— От про це вона й наказала мені повідомити тебе, — сказав він, тільки тепер почервонівши. — Вона сказала, що панич повинен знати, що в нас незабаром буде дитина.
Я не знав, навіщо це, адже це не могло бути моє сім'я, панича-дурника. Я не знав, що тут доречно сказати, тож відповів срібляру так:
— Передай Дролмі, що панич наказав їй за один раз народити двох синів.
Я також додав, що в такому випадку я виділю кожному з дітей по п'ять лянів[107] срібла, а їхній батько викує кожному з них по «замкý довголіття»[108], лама-знахар їх освятить і повісить на їхні маленькі шиї.
— Ти справді хороша людина, — сказав срібляр. — Не дивно, що вона сумує за тобою.
— Можеш іти далі, — відповів я.
Поки ми говорили, молодший кат устиг спуститися згори й тепер стояв позаду срібляра, тож коли той підвівся, зачепив його. Обличчя срібляра враз пополотніло. Хоча на наших землях було заведено так, що туси віддає накази, а кат їх виконує, і внаслідок цього дехто втрачав око, руку, а то й життя, проте люди здебільшого не відносили це на рахунок туси, а сповнювалися ненависті до ката. І в той же час їх опосідав страх до нього. Срібляр ще ніколи раніше не перебував так близько від ката, тож злякався так, що аж побілів, а очі його з тривогою дивилися на мене, мов питали: «Що я такого зробив, що ти покликав ката?»
107
Міра ваги в Китаї — лян дорівнює в різних місцевостях від 37 до 50 грамів.
108
Виготовлена з дорогоцінного металу іграшка у вигляді старовинного замкá, поширена в Китаї.