Непрохані

Я потер обличчя долонями, потрусив головою, скидаючи ману. Треба було повертатися до справи, якою я займався з того самого моменту, як загубив Крейна.

Розібратися, хто така ота Роза і якого хріна її номер робить у моєму телефоні.

До мене вже дійшло, що коли на екрані висвітилося ім’я, то Роза має бути у мене в контактах. Передивившись їх, я справді знайшов Розу. Ім'я великими літерами і номер. Але я їх не записував. Я поміняв телефон з місяць тому, коли ми переїхали у Бірч-Кросинг і я виявив, що мій провайдер для цієї місцевості — не кращий варіант. На цей момент я мав у пам’яті телефону десь зо два десятки номерів і добре пам’ятав, як і чому вони там опинилися, — всі, крім цього. Я взагалі не знав жодної Рози. Зроду.

Я знов викликав цей номер, вже вчетверте з того моменту, як ця невідома особа перешкодила — впевнений, навмисно — моїй приватній бесіді з Тоддом Крейном. І вже вчетверте телефон дзвонив і дзвонив собі, але ніхто не відповідав. Я міг перевірити номер у довідці, але щось мені підказувало, що з того теж нічого не вийде.

Тому я знову почав думати, як же номер цієї Рози міг опинитися в моєму телефоні. Був лише один варіант. Після бійки з тими бандитами, про яких Георгі буцімто нічого не знав, я спочатку сидів у барі, а потім отямився на Піонер-сквер. Між барною стійкою і пробудженням у парку зяяла чимала прогалина. Очевидно, що я напився до нестями. Чи міг я в тому стані записати номер людини, з якою звів знайомство теж напідпитку? Це була цілком струнка версія, окрім одного моменту: «РОЗА» було написано великими літерами, а я завжди використовую великі й маленькі літери, а в есемесках, як і Емі раніше, пишу слова повністю. Можна припустити, що коли я так напився, що записав номер якоїсь жінки і забув про це, то міг і такими формальностями знехтувати, але то ви мене погано знаєте. В коматозному стані я ставлюся до таких речей набагато прискіпливіше, ніж у тверезому.