Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Випий трошки, дорогенька, — промовив він.
Вона так і зробила, і її обличчя поволі набуло звичного кольору.
— Не кажи Патрикові, що я тут, — благально мовила вона.
— Не скажу, — пообіцяв він. — А тепер, дорогенька, відпочинь: ти геть знесилена. Я хочу, щоб ти заплющила очі й заснула. Я буду внизу, і можеш не турбуватися про слуг: їх тут немає.
Він говорив сам до себе, адже вона вже міцно спала. Поцілувавши її в лоб, Френсіс залишив графиню й спустився по сходах. Нижній поверх його будинку складався з однієї великої кімнати з величезним кам’яним каміном. Кімната була обставлена старомодними меблями, на вікнах висіли такі самі драпіровки, усюди лежали шкури звірів. Приставивши стілець до каміна, граф сів і налив собі з карафки склянку вина.
Він розмірковував, що змусило графиню Ґленкірка кинути Единбург. Вона була шокована. Босвелл, що вивчав медицину з мавританським лікарем, розпізнав її симптоми.
— Бідолашко, — мовив він із ласкавим сумом, — що ж у біса з тобою сталося?
Коли через кілька годин Катріона прокинулася, їй знадобилася якась мить, щоб утямити, де вона. Вона злізла з великого ліжка і в панчохах нечутно спустилася вниз.
— Френсісе. Ти не спиш?
— Ні, дівчинко. Ходи до вогню й посидь зі мною.
Вона влаштувалася в нього на колінах. Якийсь час вони обоє мовчали. Граф тримав її легко, але надійно, і Кат притискалася до нього, вдихаючи запах шкіри й тютюну, що йшов від нього. Серце в нього шалено калатало. Він завжди поводився з нею легковажно, жартівливо, намагаючись приховати свої справжні думки, і це було не надто складно, адже вони ніколи не опинялися надто близько. Тепер Френсіс Гепберн придушував свої почуття, щоб не налякати її ще більше. Нарешті, геть розгублений, він запитав:
— Ти голодна? Коли ти їла востаннє?
— Два дні тому. Я минулого вечора зупинялася в монастирі, але не змогла поїсти ані тоді, ані сьогодні вранці.
— Тепер ти, либонь, голодна, моя люба. — Він легенько зіштовхнув її з колін. — Зможеш накрити стіл, Кат Леслі?
— Те, що я графиня, мілорде Босвелл, не робить мене якоюсь немічною. Авжеж, я можу накрити стіл.
— Поїмо біля вогню, — радісно сказав він. — Скатертина в цьому комоді, а начиння пошукай у коморі, он там.
Вона здивувалася, побачивши, як через кілька хвилин він виніс із кухні паруючий супник і кошик гарячого хліба.
— Сідай, — сказав він їй. — їж, поки гаряче.
З увічливості вона хотіла відмовитись, але суп пахнув так смачно! Це був жирний бульйон із ягняти з ячменем, цибулею та морквою. Вона зрозуміла, що приправлена ця страва перцем і білим вином. Господар будинку підсунув до неї товстий хрусткий шматочок гарячого хліба, з якого капало масло, і задоволено дивився, як вона жадібно його поглинає. Коли Кат доїла останню ложку супу, він забрав її миску й відніс до кухні. Незабаром Френсіс повернувся з двома тарілками.
— Сьогодні вранці, ще перед твоєю появою, я зловив лосося та знайшов кілька ранніх листків крес-салату, — гордо промовив він.
Вона їла тонко нарізану рибу значно повільніше, ніж суп. Його непокоїли її мовчання й випиті три келихи бургундського вина.
Нарешті наситившись. Кат відкинулася на спину.
— Де ти навчився готувати? — запитала вона.
— Мій дядько Джеймс уважав, що кожен чоловік повинен це вміти.
Вона злегка всміхнулася до нього й мовчала далі.
— Що сталося, Кат? Можеш розповісти мені?
За якусь хвилину вона підвела погляд. Біль у її очах вразив його. Він устав, обійшов круг столу й опустився навколішки поруч із нею.
— Не треба про це говорити, якщо воно надто болить тобі.
— Якщо я розповім зараз, Френсісе, мені не доведеться говорити про це знову, і, може, я забуду це з плином часу.
Вона тихо заплакала.
— Чорти б його забрали, того Джеймса Стюарта! О, Френсісе! Він просто цілеспрямовано, крок за кроком зруйнував моє життя! Якби я могла, то вбила б його. Патрик поїхав додому, до Ґленкірка, і я залишилася сама. Мені взагалі не було до кого звернутися. Я намагалася триматися подалі від короля, але цей розпусний лицемір заганяв мене, мов кролика. Патрик повернувся з Ґленкірка й застав Джеймі, що обмацував мне скрізь, де хотів. Король міг би врятувати мене, якби тільки забажав того, але натомість він узявся розповідати Патрикові, яка я чудова коханка, і з його слів усе мало ще гірший вигляд, ніж було насправді. Він не сказав Патрикові, що силував мене. Потім вони удвох, мов добрі товариші, напилися мого віскі й ґвалтували мене. О Боже, Френсісе! Король і мій власний чоловік! І не один раз, а знову й знову, усю ніч без упину! Вони не випускали мене й змушували мене таке виробляти… — Вона здригнулася. — О, Френсісе! Друже мій. Будь ласка, дозволь мені поки що залишитися в тебе.