Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Ще не розвиднілося, коли Кат увійшла до стайні. Хлопчик-вартовий міцно спав, наполовину закопавшись у купу соломи. Графиня не ризикнула взяти Бану, бо на білій кобилі була б надто помітною. Крадькома вивівши мерина Орла зі стайні, вона всілася на нього і, загорнувшись у плащ, рушила просто до головного виходу із замка.
— Посильний для Леслі з Ґленкірка, — прохрипіла вона низьким голосом.
— Проїжджай, — мовив солдат, радіючи, що йому самому нікуди не треба цієї ранньої години.
Вона прямувала на південь, трохи відхиляючись на схід і тримаючись подалі від головних шляхів. Катріона не відчувала ані кусючого холоду, ані ясного сонячного світла. Не знала ані голоду, ані спраги. Кілька разів вона зупинялася, щоб напоїти коня й дати йому віддихатись, а коли настав вечір, замислилася над тим, де вона є. Швидко зорієнтувавшись, Кат повернула до маленького монастиря, де попрохала притулку на ніч. Уставши з першим променем сонця, вона дала золоту монету враженій черниці, що сторожувала біля воріт, і, сівши на Орла, продовжила свою путь.
Опівдні її помітили двоє вершників. Кат підострожила коня й помчала чвалом, але місцевість була їй незнайома, тож її швидко наздогнали. Графиня опинилася перед двома молодими бородатими прикордонниками, що розглядали її з ласими усмішками.
— Не знаю навіть, що й краще, — сказав вищий із них, — кінь чи жінка.
— Кінь твій, друзяко, — відповів його товариш. — А я візьму собі жінку!
— Спробуйте лишень торкнутися мене, і ви страшенно пожалкуєте, — гаркнула вона на них. — Я їду в Ермітаж, до лорда Босвелла!
— Ти не знайдеш графа в Ермітажі, — відповів високий прикордонник. — Він у своїй хатині в Чевіоті.
— Далеко звідси?
— Дві години верхи, любенька. Але якщо хочеш переспати з кимось із Гепбернів, мій батько походить із цього роду, буду радий допомогти.
Кат випросталася в сідлі і, спокійно дивлячись на двох чоловіків, холодно промовила:
— Проведіть мене до лорда Босвелла, бо дуже пошкодуєте, коли він дізнається, що ви не лише затримали мене, а ще й відмовилися мені допомогти.
Щось у її голосі підказало їм, що вона не блефує.
— їдь за нами, — мовив високий чоловік. Розвернувши коней, вони поскакали чвалом. За дві години, як і обіцяли, вони добулися до невеликого будиночка, добре прихованого поміж гір. На стукіт копит двері відчинилися, і до них вийшов сам граф Босвелл. Високий заговорив:
— Мілорде, ми зустріли цю молодицю години за дві звідси, вона прямувала до Ермітажу. Коли пояснила, що шукає вас, ми привезли її сюди. Сподіваюся, учинили правильно.
Босвелл підійшов до Орла і, простягнувши руку, скинув відлогу плаща, під яким ховалася вершниця.
— Кат! — видихнув він.
Дві великі сльози скотилися по її щоках.
— Допоможи мені, Френсісе, — благально промовила вона, простягаючи до нього руки. — Будь ласка, допоможи мені! — І, знепритомнівши, упала із сідла йому в руки.
Ніжно підхопивши її, він повернувся до двох вражених чоловіків.
— Ви слушно вчинили, привівши цю леді до мене. Але пам’ятайте, хлопці: ви її не бачили. Коли зможу вам чимось віддячити, віддячу неодмінно.
І він швидко повернувся до будинку зі своєю дорогоцінною ношею.
Частина III
Некоронований король
Розділ 22
Френсіс Гепберн саме ©влаштувався наодинці у своїй мисливській хатині. Іноді він уникав товариства побратимів, утікав у відлюддя, щоб оновитися й духовно, і фізично. Так йому вдавалося зберегти здоровий глузд у світі, який то захоплювався ним, то боявся його. Граф полюбляв зимові місяці й уже кілька тижнів насолоджувався ними на самоті.
Тепер його спокій було порушено остаточно. Він заніс непритомну Катріону Леслі до свого будинку, піднявся вгору по сходах до себе в спальню та обережно поклав її на своє ліжко. Далі стягнув із неї чоботи і, загорнувши Кат у її ж підшитий хутром плащ, накрив її ковдрою, попідтикавши з боків навколо. Роздмухавши вогнище, граф поклав грітися в жар цеглину. Потім щільно позавішував вікна й засвітив невеличкий мавританський лойовий каганець, щоб Кат могла побачити, де вона, коли прийде до тями. Щипцями діставши з жару цеглину, Френсіс загорнув її в шматок фланелі й поклав у ноги непритомній. Потому, наливши чарчину міцного віскі зі своєї власної гуральні, він сів на край ліжка і взявся розтирати жінці зап’ястки. Незабаром Кат поворухнулася, і, обережно піднявши її, граф приклав чарку до її губ.