Водяничок
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Водяничок». Краткое содержание книги:
До книги увійшли казки: Мала Баба Яга, Привиденя, Водяничок, Розбійник Гуцик-Буцик.
Переклад з німецької та передмова Володимира Василюка.
Малюнки Світлани Кім.
— Ясна річ! — мовив Зеппель. — Хто б інший! Вона хоче, щоб ми мали радість, ми й бабуся. А що ми зробимо з третім бажанням?
— Не мороч, собі голови,—відповів Касперль.— Я вже знаю!
ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ У ЖИТТІ
ПОЛІЦАЯ ДІМПФЕЛЬМОЗЕРА
Бабуся не знаходила собі місця: її непокоїло, куди так надовго запропастилися Касперль із Зеппелем.
Тільки вчора вона тричі бігала в поліцію, щоб поговорити з Дімпфельмозером. От і сьогодні вона знову вирішила завітати до нього. Можливо, він нарешті порадує її доброю звісткою!
— Ви щось довідалися про Касперля та Зеп-пеля, пане поліцаю? — спитала вона.
— На жаль, нічого,— відповів поліцай Дімпфельмозер, який саме сидів за письмовим столом і снідав.
— Нічого? — перепитала бабуся й почала плакати.
— Нічого,— повторив поліцай.— Мені дуже прикро, бабусю, що я не маю сказати вам нічого іншого. Хлопці не лишили жодного сліду.
— Таки жодного?
Поліцай здвигнув плечима.
— Єдине, що вони залишили, це візок. Він знайомий вам?
— Так,— схлипнула бабуся.— Касперль із Зеппелем позавчора вранці кудись повезли його. Де ви знайшли візка?
— На узліссі, в канаві, лежав перевернутий.
— І що далі? — спитала бабуся.
— Н ічого далі! — буркнув поліцай Дімпфельмозер.
Він наморщив лоба й задумався. Потім несподівано ляснув долонею по столу, аж сніданок підстрибнув.
— Бабусю! — вигукнув він. — Мені тут дещо спало на думку! Знаєте, що ми зробимо? Ми напишемо оголошення, а розсильний із громади його почепить.
— Сподіваєтеся, це щось дасть?
— Чекатимемо. Принаймні не зашкодить.
Поліцай Дімпфельмозер відсунув сніданок.
Потім дістав із шухляди великий аркуш цупкого паперу, вмочив ручку в чорнильницю й заходився писати:
ОГОЛОШЕННЯ
Розшукуються Касперль та Зеппель.
Особливі прикмети: червона шапочка з китичкою в Касперля, зелений капелюх у Зеппеля.
Осіб, що можуть дати цінні свідчення, просимо негайно з’явитися в місцеву поліційну дільницю. Анонімність свідчень гарантується.
— Нарешті, — задоволено промовив поліцай Дімпфельмозер — не вистачає лише підпису.
Як завжди в таких випадках, він був уже готовий поставити під оголошенням своє ім'я, але раптом із ручки впала ляпка. Саме в цей важливий момент навстіж розчинилися двері, й до кімнати влетіли Касперль та Зеппель.
— Ох! — вихопилося у бабусі. Вона мало не знепритомніла, цього разу від радощів.
— Бог на поміч! — привіталися водночас Касперль та Зеппель.— Ось і ми!
Бабуся пригорнула хлопців до себе, вона то плакала, то сміялася.
— Нарешті, ви знайшлися! А я вже бозна-що думала! Ви й справді тут, із нами? Я й досі не можу повірити в це! А ви що скажете, пане поліцаю?
Поліцай Дімпфельмозер вийшов з-за столу
і скорчив серйозну міну, як і годилося охоронцеві спокою.
— Я змушений сказати, що з мене вже досить! Щойно я зіпсував цілий аркуш славного паперу! Ви що, не могли з’явитися хоч на хвилину раніше?
— На жаль, це було неможливо, пане поліцаю,— заявив Касперль.— Зате ми принесли з собою таке, що вас потішить...
— Потішить? — перепитав поліцай Дімпфельмозер.
— Авжеж,— відповів Касперль.— Ми принесли розбійника Гуцика-Буцика!
— Шельма! — не втримався уражений поліцай.— Де ж ви його тримаєте?
— Тут! — мовив Касперль.
Він підійшов до столу й поставив на нього клітку.
— Що? — закричав поліцай Дімпфельмозер, посинівши од злості.— Як? За кого ти мене маєш? Вирішив поглузувати з мене? Я — службова особа! Прибережи свої безглузді жарти до когось іншого! За це я тебе запроторю у в’язницю!
— Не гарячіться, пане поліцаю! — заспокоїв його Касперль і покрутив чарівний перстень.
— Я хочу, аби снігур у клітці знову став розбійником Гуциком-Буциком!
Миттю звершилось і третє, останнє, бажання. Де сидів снігур, тепер стояв розбійник Гуцик-Буцик. Він стояв посередині письмового столу у піжамі й шкарпетках, а його голова аж по плечі була у клітці.
— Гей, ви! — закричав поліцай Дімпфельмозер.— Ану злазьте з мого столу! Як ви додумалися вилізти туди? Як ви тут, власне, опинилися? Хто ви?
— Пане поліцаю! — мовив Касперль.— Та це ж розбійник Гуцик-Буцик! Хіба ви не заарештуєте його?
Поліцай Дімпфельмозер нічого не міг уторопати.
— Оце такий розбійник Ґуцик-Буцик?! — вигукнув він.— Дурниці! Розбійник і в шкарпетках?
— Таки він! — озвалася бабуся. — Я впізнала його! Ви повинні цього...
Але грубий окрик розбійника Гуцика-Буци-ка урвав її на слові: