Зруйновані зорі
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Серия: Зорі в твоїх долонях #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-15-9
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зруйновані зорі». Краткое содержание книги:
Я пильно подивилася на нього.
— А ти, виявляється, цинік. Не думала.
Олег тихо зітхнув.
— Я не цинік. Просто іноді стаю песимістом. Мабуть, позначається вплив Вейдера й Ані.
Він схилився над консоллю керування й підкориґував курс таким чином, щоб флаєр піднявся на максимально дозволену правилами повітряного руху висоту. Потім клацнув вимикачем, і світло в кабіні згасло. Залишилися тільки тьмяні вогники на панелі та сяючі в нічному небі зорі.
Я чекала, що Олег полізе до мене цілуватися, і вже наготувалася дати йому відсіч. Але ні — він не став нічого робити, просто відкинувся на спинку крісла й спрямував погляд угору, крізь прозору стелю флаєра.
— Рейчел, — запитав тихо, — що ти відчуваєш, коли дивишся на зорі?
— Ну… мабуть, захоплення, благоговіння, — відповіла я.
— А мені стає сумно. Я думаю про далекі вільні світи, де живуть люди, яким відкрита дорога в космос, і мені… мені хочеться плакати. Від заздрості, досади, власного безсилля. Чим я гірший від інших? Чому я не можу літати до зірок?… — Олег різко повернувся до мене. — Це несправедливо, розумієш! Я не хочу прожити цілісіньке життя прикутим до планети. Не хочу!.. Не хочу…
У напівтемряві його обличчя видалося мені таким близьким, таким рідним, таким схожим на…
Ні, це лише ілюзія, гра світла й тіні! Цього бути не може, але…
Я сама не помітила, як присунулася до Олега впритул і поклала руки йому на плечі.
— Не сумуй, любий, все буде гаразд. Я певна, ти ще полетиш у космос, обов’язково. Ми разом полетимо. Вір мені — я знаю, що кажу. Я подарую тобі зорі, дай тільки час. — А вже подумки додала: „Мені це не вперше.“
Олег поцілував мене. Я не опиралась, а лише міцніше притислася до нього. Усю дорогу додому ми просиділи обійнявшись, цілуючи один одного й промовляючи ласкаві слова. Таблетки, які я все ж прихопила із собою, не знадобилися. Нам і так було добре.
Стефан: Несподіваний поворот
21
— …Ось така ситуація, — підсумувала Рашель, коли закінчила переповідати свою розмову з цісаревичем. — Затія з підсадними качками не вигоріла. Проте завдання не можна назвати проваленим, ми таки дещо з’ясували. А головне, вийшли на Павла і він погодився з нами співпрацювати. — Вона напружено подивилася на мене. — Ми з Естер правильно вчинили, правда ж?
— Так, сонечко. Ви обрали найкращу лінію поведінки, — відповів я, а сам ще вагався, чи варто розповісти доньці всю правду про план головного командування.
Утім, Анн-Марі вирішила за мене. Вона різко підхопилася й пройшлася по кімнаті, задоволено потираючи руки.
— Ні, треба ж, вдалося! Я не вірила, що вийде, але на тобі… Оце так Дюбарі, оце так бісів син! Як здорово він усе прорахував!
Рашель запитливо глипнула на неї, потім знову перевела погляд на мене.
— Що це означає, тату?
— Саме це й планувалось від початку, — пояснив я. — Головна мета вашої місії якраз і полягала в тому, щоб зв’язатися з Павлом. Він пояснив вам причини, через які відмовлявся вступати в контакт з нашою розвідкою. Командування вже давно підозрювало, що справа не в ньому особисто, а в його найближчих соратниках, які не хочуть ні з ким ділитися своїм впливом на цісаревича і до того ж не довіряють дорослим. Наші й так і сяк намагалися підступитися до Павла, але безрезультатно. Врешті-решт, Дюбарі з Лефевром задумали хитрий план, і він, як виявилося, успішно спрацював. Ви не були підсадними качками. Якщо вживати мисливську термінолоґію, то вас використовували для ловів на живця.
— Стривай! Ти хочеш сказати, що наше викриття було підстроєно спеціально?
— Так, Рашель. Це був тонко прорахований хід. Хоча мушу визнати, що я також сумнівався в його ефективності. Але все вийшло: хлопці клюнули на приманку й вирішили пограти з вами. А Павло, всупереч їхнім намірам, вчинив саме так, як ми й сподівалися.
Донька ображено насупилася.
— Ви нам нічого не сказали. Весь цей час дурили нас!
— Так було треба, щоб ви поводилися якомога природніше.
— Ну гаразд, з іншими зрозуміло, — не вгавала Рашель. — Але я… і Валько. Ми очолюємо ґрупу, ми мусили знати. Це нечесно!
Я забарився з відповіддю, оскільки почувався ніяково, і тут втрутилась Анн-Марі.