Чінгісхан
- Автор: Ян Василий Григорьевич
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-00909-5
- Переводчик: Анатолій Шиян
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:
Хаджі Рахім поклав на килим сумку, миску, кяшкуль і посох. Він покірно вийшов на середину кола між палаючими багаттями. Він став так, як це роблять дервіші в Багдаді, розвів руки, права долоня пальцями вниз, а ліва рука долонею догори. Якийсь час дервіш чекав. Махмуд-Ялвач заграв на сопілці жалібну пісеньку, що переливалася то як схлипування дитини, то як тривожний крик іволги. Музиканти тихо били в бубни. Дервіш безшумно рушив по колу, легко ступаючи по старих кам’яних плитах, і водночас почав крутитися, спочатку поволі, потім дедалі прискорюючи темп; його довгий одяг роздувався пузирем. Чимраз жалібніше й тривожніше співала сопілка, то замовкаючи, коли гуділи самі бубни, то знову починаючи схлипувати.
Нарешті, дервіш швидко закрутився на одному місці, як дзига, і впав ниць на долоні.
Нукери підвели його і поклали біля переписувачів. Чінгісхан сказав:
— Дарую бухарському танцюристові чашу вина, щоб розум повернувся в його запаморочену голову. А все ж наші монгольські танцюристи стрибають вище і пісні співають голосніше й веселіше. Тепер ми бажаємо послухати монгольських співаків.
На середину майданчика перед каганом вийшло двоє монголів, один старий, другий молодий. Схрестивши ноги, вони сіли один проти одного. Молодий заспівав:
Всі монголи, що сиділи навколо тісною стіною, хором підхопили приспів:
Старий монгол в свою чергу заспівав:
Знову всі монголи підхопили приспів:
Молодий співак виводив далі:
Монголи знову повторили приспів, і старий монгол заспівав:
— Віддамо ж славу Чінгісханові! — вигукнули монголи. — І сьогодні будемо веселитися! — підтримав натовп. Усі засвистіли, загукали, заплескали у долоні.
В середину кола пробралися танцюристи і вишикувались у два ряди лицем в лице. Під спів монголів і удари бубнів вони почали танцювати на місці, наслідуючи ведмедів, перевалюючись, притупуючи і спритно стукаючи один одного підошвами. Разом вихопивши мечі, вони заходилися високо стрибати, розмахуючи зброєю, блискаючи сталлю кинджалів у червоній заграві палаючих багать.
Чінгісхан, зібравши у широку п’ятірню руду бороду, сидів нерухомий і безмовний з палаючими, як жар, некліпаючими очима.
Танці і крики обірвались… Новий співак почав похмуру і урочисту пісню, улюблену пісню Чінгісхана: