Стрибок у ніщо

— А проте політ на “Ковчезі” ви не доручили іншим? Для польоту на ракеті в безповітряному просторі треба зробити багато надзвичайно складних розрахунків, — пояснював Цандер. — Треба підрахувати насамперед, яка потрібна сила, щоб перебороти опір атмосфери І, головне, земне тяжіння. Атмосфера — це величезна перешкода, але все-таки незрівнянна з земним тяжінням — цим невидимим ланцюгом, який приковує нас до Землі. Опір атмосфери зменшує швидкість добре обтічної ракети при польоті через повітряний шар приблизно на одну двохсоту частину. Засобом подолання земного тяжіння є швидкість. Підраховано, що при початкових швидкостях, менших восьми кілометрів за секунду, тіло, кинуте з Землі, впаде назад на Землю; при швидкості вісім кілометрів обертатиметься навколо земної кулі, як супутник, а швидкість від восьми до одинадцяти кілометрів примусить його літати навколо Землі по еліпсу, то наближаючись, то віддаляючись, як періодична комета. Тільки при швидкості понад одинадцять кілометрів тіло, кинуте з Землі, остаточно подолає земне тяжіння і полетить назавжди у світовий простір. Щоб досягти такої швидкості, треба витратити величезної потужності енергію, яку дає пальне. І для зореплавання постає нове питання — про найбільш легке і енергомістке пальне. Адже пальне само має вагу. Витрачається воно поступово. Отже, у момент відльоту доводиться надавати швидкості і самому пальному. Це треба врахувати. Далі, пального можна взяти тим менше, чим досконаліший двигун, чим вищий його коефіцієнт корисної дії. Найдосконалішими щодо цього є двигуни так званої прямої дії, до яких належать реактивні.

— Але ж усі ці труднощі вже подолані, всі питання розв’язані, все підраховано, — заперечив Стормер. — І нам, можливо, не доведеться займатися такими обчисленнями. Нас цікавить практика керування ракетою…

— А саме ця практика й неможлива без тривалої підготовки, — відповів Цандер. — Розрахунки потрібні не тільки під час підйому, але й у польоті, а також при посадці. Не забувайте, що земне тяжіння зменшується із збільшенням відстані, але ніде не зникає. На ракету в польоті діє не тільки тяжіння Землі, але й Місяця, і Венери, і Сонця, змінюючи напрям польоту. Астронавігація потребує безперервних розрахунків. Інструменти дають лише матеріал для обчислень. Я користуюся і акселерометрами, що показують величину прискорення польоту, і жироскопами, що реєструють зміни в напрямі, і вовчками, тобто тими самими жироскопами, що контролюють напрям керма, за кутовими розмірами планет і Сонця мені доводиться обчислювати відстань од них до ракети і самовизначатися. Мені треба обчислювати витрати пального і звідси — зменшення загальної маси ракети, вплив цього на швидкість та інше. Щоб висадитися на планету, треба знати її положення на орбіті і зв’язати з швидкістю та напрямом руху ракети. Всяка помилка призведе до марної витрати пального — в найкращому разі. Звичайно, керування ракетою добре автоматизовано, І навчитися пускати в дію дюзи або припиняти вибухи, змінювати напрям ракети не так уже й важко. Повернути штурвал може й дитина. Але куди прийде корабель, керований таким капітаном?