Стрибок у ніщо
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонный
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
Про цю незвичайну міжпланетну подорож розповідає в своєму науково-фантастичному романі “Стрибок у ніщо” талановитий російський радянський письменник Олександр Бєляєв.
“Стрибок у ніщо” свого часу високо оцінив К. Е. Ціолковський. “З усіх розповідей на тему про міжпланетні мандрівки, оригінальних і перекладних, — писав великий учений, — роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і оригінальним”.
— Ай справді, чудова ідея! — гукнув Пінч. — З вас, містере Стормер, вийшов би прекрасний детектив…
— Д-д-дурниці, — знову видавив з себе барон. — В-ви не зрозуміли мене, містере Стормер. Х-хай вони сім і сімдесят сім разів будуть знищені. Але на все свій час…
— Чого ж ще чекати? Поки вони самі оголосять нам війну?
— Д-дозвольте сказати. Чи п-подумали в-ви про те, хто і як керуватиме ракетою, якщо їх не стане? І що буде тоді з ус-усіма нами? Ви к-кажете: і без них повернемося на Землю… чи п-повернемося? Адже ми втекли в ніщо, і з цього ніщо нам треба вибратися.
Цього вони всі зовсім не врахували. Справа була складніша, ніж їм здавалося.
— Що ж ви пропонуєте? — спитав Стормер, відступаючи перед аргументацією банкіра.
— Я-ясно — почекати, коли м-ми зможемо обійтися без них. Можливо, висадившись на планету, можливо, повернувшись на Землю, якщо це колись станеться.
— В тім-то й справа. А життя наше, як і на Землі, весь час висить на волосинці. Та від одного усвідомлення цього мене розіб’є параліч. Зустрічатися з ними щодня, вітатися, розмовляти і в той же час у думці запитувати: “Коли ви зволите задушити нас?” Ні, дякую красненько. Я вважаю за краще викинутися з ракети, ніж далі так жити.
У Пінча одразу сяйнула думка, від якої він мало не підскочив до стелі. Справді, Маршаль і Стормер найрозумніші на ракеті люди… після нього, Пінча.
— Послухайте, панове. Барон подав прекрасну думку, але не довів її до кінця. Він сказав, що їх можна знищити тоді, коли вони нам будуть більше не потрібні. І крапка. А далі — чекайте цього часу. Але навіщо його чекати? Чому вони нам зараз потрібні? Тому, що вони мають знання, яких ми не маємо. Вони вміють керувати ракетою. Невже ж так важко нам самим оволодіти цими знаннями? Думаю, ні. Я дивився, як Вінклер і Ганс пускають в хід дюзи, зупиняють їх. Поворот важеля сюди, поворот туди — і все. Це наче водії трамвая. Невже ж ми не здатні бути вагоноводіями, точніше, ракетоводіями? Часу в нас вільного зараз стало більше. І ми можемо присвятити його вивченню того, чим зайняті зараз Вінклер і Ганс.
— Я-якщо все це так просто, як в-ам здається, в-в чому я, проте, дуже сумніваюсь, — відповів барон.
Барон, по суті, не заперечував. Стормер також підтримував Пінча.
— А й справді, чому б не спробувати? Це принаймні розрядило б. наше нервове напруження, було б схоже на якийсь вихід. Неможливо, щоб з нас трьох усі були безнадійні учні. Я вже не кажу про Блоттона, який і зараз допомагає Цандерові. Тож одного з них уже можна скинути з рахунку.
Отак і вирішили. Цандер повинен узятися за їхнє навчання. Учасники тріумвірату розійшлися по своїх каютах і постаралися заснути.
X. ПАСАЖИРИ ОПАНОВУЮТЬ МИСТЕЦТВО НЕБЕСНОЇ НАВІГАЦІЇ
Цандер сидів за обчисленням траєкторії польоту, коли почув позаду себе чиєсь дихання з присвистом. Оглянувшись, він побачив, що Стормер протискує крізь вузький прохід своє важке тіло. Прохід в капітанську рубку був вужчий, ніж в інших приміщеннях, бо вона містилася в самому носі “Ковчега”, де стіни ракети звужувалися, закінчуючись тупим відсіком з вставленим круглим спостережним склом. Цандер підвівся назустріч товстунові, що застряв у проході. Чого він прийшов сюди? Звичайно “пасажири” не ходили до його рубки.
Цандер здивувався ще більше, коли побачив, що за Стормером суне Маршаль, а за ним — Блоттон. У проході було видно ще фігуру Пінча. Хоч вона була дуже мала, Пінчу вже не вистачило місця на “підлозі” рубки. Проте Стормер настирливо просив “влаштувати” в рубці і його секретаря. Цандер знизав плечима і взявся “влаштовувати”. Він насамперед посилив приплив кисню в рубку, потім загальмував обертальний рух ракети. Відцентрова сила зменшилася. Це несподіване зменшення одразу ж зробило всі тіла в ракеті майже невагомими. Цандер не знав, що леді Хінтон у цей час, зробивши необережний рух у кріслі, спливла в повітря. Еллен опинилася під стелею, маленький Макс Текер вислизнув з рук своєї матері. В ракеті зчинився переполох. Цандер по телефону-гучномовцю поспішив усіх заспокоїти і вибачився за те, що завдав неприємностей.
— Сподіваюся, це лише на кілька хвилин, — сказав він, багатозначно поглядаючи на Стормера і тим даючи зрозуміти відвідувачам, що вони не повинні відбирати в нього багато часу.
— Ну от. Тепер, панове, ви можете розміститися рівномірніше по всій кубатурі нашого маленького приміщення. Заходьте, містер Пінч.
Пінч, не чекаючи запрошення, прослизнув у рубку. Він не ввійшов, а влетів у неї і поквапився зайняти найзручніше для спостереження місце, спурхнувши за допомогою віяла під стелю.