Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
Судячи із столу, накритого в окремому кабінеті, Зінкові для Владика було нічого не жалко. За якісь п'ять хвилин довгий стіл, накритий на два куверти, був суціль заставлений графинами й закусками, з яких Ніколаса особливо вразив заливний осетер із шипастою мезозойською спиною. А три монументальні цебра з білужачою, севрюжачою та осетровою ікрою в магазині «Кавіар-хаус», який на вулиці Пікаділлі, певно, обійшлись би в декілька тисяч фунтів. Ніколас згадав, що останнього разу по-справжньому їв учора вранці, в готельному ресторані (апельсиновий сік, омлет із сиром, тост), і шлунок затріпотів короткими сластолюбними спазмами, а в роті відкрилася неспинна теча.
Зінок вишикувала перед Соловйовим чудернацьку шеренгу із кришталевих чарок, кожну з яких було по вінця наповнено прозорою вологою.
— Не п'ю двічі з однієї чарки, — пояснив Влад. — Понт у мене такий. Типу спадок важкого дитинства. Пацаном стільки водяри по колу навхильці видудлив, що тепер зробився фанатом індивідуалізму… Ну, чого сидиш? По першій — за те, що сидимо, а не лежимо, хоча могли б.
Як було за таке не випити? Тим паче що «лежати» Фандоріну, з усього, малося ще з учорашнього дня — упасти з даху архіву й більше вже ніколи не встати.
— Не сумнівайся, ботаніку, пий, — поквапив його Соловйов. — Воно і для нервів необхідно.
Коротким, хижим кидком він вилив вміст чарки в горлянку, і Ніколасу лишалося тільки наслідувати приклад господаря.
Нічого страшного не сталося. Зовсім навпаки — тепло стало, легко дихати. А після того як магістр з'їв солоних грибків, холодцю та шматочок фуа-гра, травмовані нерви справді відтанули.
— За зустріч двох цікавих людей, що знайшли один одного, мов куля дірку, — сказав Влад. — Давай-давай, не влаштовуй затор на дорозі. Регулювати рух буду я. Ось так, і огірочок наздогін. Зараз іще по одній, закусити — і стоп. Поки Зінуля організує гаряче, я тебе влаштую на постій.
Виявилося, що тут же, за поворотом коридору, є розкішно вмебльований номер — не гірший, ніж у п'ятизірковому готелі.
— Ти не думай, — говорив Соловйов, — я не дівок сюди воджу. Бачиш, письмовий стіл, комп'ютер навернутий. Іноді ліньки додому в Жуковку пиляти. Живу тут день, буває і два. Й ти поживи. Завтра буде ясно, шукають тебе пожежники й міліція чи ні. Ти кейса тут залиш, ніхто його не візьме.
— А пожежники чому? — запитав Фандорін, зробивши вигляд, що не розчув про кейс. Після дворазового зникнення заповітної валізки не хотілося розлучатись із нею ні на хвилину.
— Забув, що ти нерадянська людина, — махнув рукою Влад. — Вельми хвацько по-нашому шквариш. Віршик був такий, у дитсадку. Коротше, шукають усі — й пожежники, й міліція — якогось відморозка. Не пам'ятаю, що він там устругнув. Напевно, підпалив щось. Та біс із ним. Хату ти бачив, дорогу запам'ятав. Тепер ходімо назад. Час познайомитися ближче.
З Ніколасом відбувалися дивні, але не позбавлені приємності події. Він сидів, підперши голову, за столом, слухав, як знизу, з ресторану, долинають звуки акордеона і гарний, хриплуватий голос співає хорошу пісню про дороги, пил, туман і холоди-тривоги. Блейзер висів на спинці стільця, душительку-краватку було переміщено з шиї магістра на шийку пляшки. Простір навколо злегка погойдувався і підпливав, але це аніскільки не засмучувало Фандоріна — нехай підпливає. Ніколас знав, що він не зовсім тверезий, а така правильна самооцінка свідчила про те, що він не настільки вже й п'яний. Секрет був простим: розважливість і завбачливість. Не пити щоразу, коли загартований Влад перехиляє чарку, а проріджувати — двічі пропустив, потім випив; двічі пропустив — випив. Щоправда, Зінок виставила перед флібустьєром уже третю шеренгу…
Познайомитися ближче сповна вдалося. Фандорін тепер знав про нового друга все: Влад Соловйов — генеральний керуючий справами холдингу «Чорна гора», до котрого входять нафтогазовий концерн «Блек маунтін», парфумерні магазини «Мон-нуар», пивний завод «Шварцберг», завод для складання комп'ютерів «Курояма» і мережа розважальних закладів «Монте-негро» (до якої, зокрема, належить і чудовий кабак «Кабакъ»).
Розкрилася в усій своїй слов'янській безмежності й душа генерального керуючого.
— Жити, Колю, треба з хрускотом, як яблуко гризеш, — говорив Влад, розмахуючи рум'яним кримським яблучком. — Щоб сік навсібіч бризкав. Інакше на біса й кисень марнувати. Ти що, думаєш, офіс на Волхонці — це межа бажань Влада Соловйова? Шишкебаб! Унд морґен ді ґанце вельт[14], зрозумів? Кінцева мета ніщо, рух — усе, втямив?
— Втямив, — кивнув Ніколас, із цікавістю спостерігаючи, як стіл злегка підіймається над підлогою й опускається назад, підіймається й опускається — просто спірітизм якийсь. — Я, Владику, зрозумів одне. Ти — цілісна натура, ти людина Відродження. І я тобі заздрю. — Магістр прикро махнув рукою. — У тебе розмах, у тебе вітер у вухах, у тебе феєрверк. Ти розумієш, що я хочу сказати?
14
А завтра — цілий світ (нім.).