Книга кладовища
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-24-4
- Переводчик: Світлана Філатова
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Книга кладовища». Краткое содержание книги:
— Припини, — сказав чоловік на ім'я Джек. — Хай там що ти робиш, облиш це.
Ніх припинив.
— Думаєш, — вів далі Джек, — ти можеш застосувати свої нікчемні чари проти мене? Ти хоч знаєш, хто я, хлопче?
— Ти — Джек. Ти вбив мою сім'ю. І краще б ти вбив мене.
— Краще б я вбив тебе? — перепитав Джек.
— О так. Старий сказав, що якщо я виросту, ваш Орден зникне. Я виріс. А ти схибив і програв.
— Наше Братерство сягає корінням у вавилонські часи. Ніхто не зможе нам зашкодити.
— Вони тобі не сказали, правда? — Ніх стояв на п'ять сходинок вище за чоловіка на ім'я Джек. — Ті четверо. Вони були останніми Джеками. Як там… У Кракові, і Ванкувері, і Мельбурні — всі загинули.
— Будь ласка, Ніх, скажи, хай мене відпустить, — озвалася Скарлет.
— Не хвилюйся, — спокійно відповів Ніх, хоча спокою він не відчував.
І далі — Джекові:
— Невже ти не розумієш, що вже немає сенсу кривдити її чи вбивати мене? Немає більше ордену Джеків На-всі-руки-майстрів. Уже немає.
Джек замислено кивнув.
— Якщо це правда і я останній з Джеків, тоді я маю залізобетонну причину вбити вас обох.
Ніх мовчав.
— Гордість, — промовив чоловік на ім'я Джек. — Гордість за свою роботу. Гордість завершити почате. Що ти робиш?
Волосся хлопця стало дибки. Відчувши примарне клубочіння в залі, він відповів:
— Це не я. Це Винищувач. Він охороняє поховані тут скарби.
— Не бреши.
Скарлет втрутилася:
— Він не бреше, це правда.
— Правда? Поховані скарби? Не смішіть…
— ВИНИЩУВАЧ ОХОРОНЯЄ СКАРБИ СВОГО ХАЗЯЇНА.
— Хто це сказав? — спитав чоловік на ім'я Джек, роззираючись.
— Ти чув? — здивувався Ніх.
— Так, я чув, — підтвердив Джек.
— А я нічого не чула, — сказала Скарлет.
— Що це за місце, хлопче? Де ми?
Але перш ніж Ніх устиг щось відповісти, залою розкотився голос Винищувача:
— ЦЕ МІСЦЕ, ДЕ ЧЕКАЄ СКАРБ. МІСЦЕ СИЛИ. ЙОГО СТЕРЕЖЕ ВИНИЩУВАЧ І ЧЕКАЄ НА ПОВЕРНЕННЯ ХАЗЯЇНА.
— Джек? — перепитав Ніх.
Чоловік на ім'я Джек схилив голову набік і промовив:
— Як добре звучить моє ім'я, вимовлене твоїми вустами. Якби ти назвав його раніше, я б швидше тебе знайшов.
— Джек, як мене звали насправді? Яке ім'я дала мені моя родина?
— А чого це тебе хвилює?
— Винищувач сказав знайти своє ім'я. То як мене звали?
— Дай-но подумати. Пітер? Чи Пол? Чи Родрік — ти схожий на Родріка. А, може, ти звався Стівен…
Він знущався з хлопця.
— Чого б не сказати правду? Ти ж усе одно збираєшся мене вбити.
У темряві Джек знизав плечима і кивнув, наче підтверджуючи очевидне.
— І відпусти дівчинку, — мовив Ніх. — Відпусти Скарлет.
Джек вдивлявся в чорноту. А потім сказав:
— Той камінь — вівтар, так?
— Мабуть.
— І ніж, кубок та брошка?
Тепер чоловік усміхався. Ніх бачив його обличчя, на якому такою недоречною була ця дивна, захоплена усмішка. Скарлет нічого не бачила, крім темряви, яка інколи вибухала спалахами в її очах, але чула радість у Джековому голосі. А він казав:
— Братерству кінець, так само, як і Зборам. Але яка різниця, що крім мене більше Джеків, Майстрів-на-всі-руки, немає? Можна зібрати нове Братерство, могутніше за попереднє.
— МОГУТНІСТЬ, — відгукнувся Винищувач.
— Це ж ідеальна нагода, — продовжив Джек. — Ну от подумайте. Ми в місці, яке мої брати шукали тисячі років, з усім необхідним для церемонії. Тут і в провидіння боже повірити недовго, еге ж? Або в дієвість усіх молитов попередніх Джеків, якщо в мить найбільшого нашого занепаду воно відкрилося нам.
Ніх відчував, як Винищувач уважно слухає слова Джека і як у залі наростає схвильований шелест.
Чоловік на ім'я Джек сказав:
— Зараз я відпущу твою руку, Скарлет, але ніж лишиться біля горла, тому не намагайся втекти. Хлопче, а ти покладеш мені в долоню ніж, кубок і брошку.
— СКАРБ ВИНИЩУВАЧА ЗАВЖДИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ, — прошепотів потрійний голос. — МИ ОХОРОНЯЄМО ЙОГО, ДОПОКИ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ ХАЗЯЇН.
Ніх нахилився, взяв речі з вівтаря й поклав у розкриту долоню Джека, затягнуту в рукавичку. Чоловік вишкірився.
— Скарлет, я зараз тебе відпущу. Коли я заберу ніж, лягай на підлогу обличчям униз, а руки складеш за головою. Як щось зробиш не так, я вб'ю тебе, і це буде боляче. Ти все зрозуміла?
Скарлет ковтнула слину. У роті було пересохло, але вона ступила один непевний крок уперед. Права рука, весь цей час притиснута до попереку, заніміла, а плече наче голки й булавки кололи. Вона лягла на підлогу, торкаючись щокою утрамбованої землі.