Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
Іноді ми можемо обміняти старий інструмент на новий. Потім їх перепродають у кав’ярні.
Мені подобається писати щоденник так, наче я пишу книжку. Це схоже на танець. У цьому є порядок. Треба старатися, щоб усе було вишукано. Надати рухам плавності. Розпочати і закінчити думку. Мені подобається надавати речам завершеної форми. Фразам.
Одначе, написавши одненьку сторінку, я видихаюся.
Цікаво, письменникам так само важко? Навряд чи. Навіть граючи багато годин підряд, я не відчуваю втоми і можу грати без кінця-краю. Справжнє покликання — це те, що робиш, не відчуваючи втоми.
Хоч ще кілька років тому, навіть елементарна думка про те, що стосовно мене можна буде застосувати вислів «опанувати професією», видалася б мені смішною і брутальною.
9:33. Йду спати.
І все ж таки, як самотньо.
6 квітня 1923 року
Я підрахувала, що в кожній родині в середньому викладаю протягом 112 днів. Дехто не витримує вже після кількох уроків.
Тоді ми забираємо фортеп’яно і викреслюємо їхнє ім’я зі списку. Багато хто відвідує уроки перші три місяці, а потім, придбавши інструмент, відмовляється від подальших занять, бо вони в захваті від самого лише предмету умеблювання. Вони думають, що сам той факт, що вони мають такий інструмент, уже вирізняє їх з-поміж інших, для них не має значення — грає хтось на ньому чи ні. А на додаткові уроки погоджується зовсім небагато. Пізніше ці люди просять, щоб я залишилась ще, хоч би в якості гувернантки для їхніх дітей. Проте в мене ніколи не було такого бажання. Тож я й досі продовжую кататися Новою Англією на фургончику, у якому крім мене сидить Ультімо і три чи чотири розібраних фортеп’яно, які, однак, залишаються з нами ненадовго.
Немає нічого гнітючішого за сільську місцевість Нової Англії.
Тож я склала собі план. Це для того, щоб не жити безцільно. Плетениця схожих один на один днів, проведених у сільській глушині, звела б мене в могилу.
Я поставила собі за мету зіпсувати кожну родину, в якій працюю. Зазвичай у мене на це безмаль 112 днів. А іноді трапляється і менше. Та для мене це має значення, бо головне — зробити справу.
І цей щоденник — це список моїх справ.
Зіпсувати родину легко, адже всі родини вже зіпсовані. Лягаю спати.
Отримала листа від сестри. Зараз вона мешкає в Каїрі. Живе, як квітка в оранжереї. Будь-що може її добити, адже, коли вона приїхала в Єгипет, у неї геть здали нерви. Вона це добре знає, але не переймається. Турбується лише за збереження своєї краси. Проте писати не забуває. Хоч я ніколи не відписую.
Цікаво, що Ультімо теж кожного тижня одержує листа. Та він не тільки на них не відповідає, він їх навіть не розпечатує.
Зазвичай Ультімо ночує у фургоні — економить гроші на готелях і потроху відкладає. У нього теж є план.
Великий план.
Ой, ой.
Лягаю спати о десятій одинадцять. У роті ані крихти. Як я і передбачала, сьогодні день другий.
498 днів з Божої ласки.
«З Божої ласки», — так зазвичай казала моя матуся.
А ще: «З усією повагою».
«З огляду на різницю в масштабах».
«Говорити голосно», замість «думати вголос».
«Додержуючись фактів».
І таке інше.
Мертві помирають, проте продовжують жити в наших словах. Ох.
8 квітня 1923 року
Коли маєш обмаль часу, треба діяти швидко. Аби зрозуміти, коли треба йти в наступ, мені вистачає і чотирьох-п’яти уроків. Сім’ї схожі на фортеці: у них завжди є слабина. У Патерсонів уже після тижня занять я отруїла собаку.
Я діяла швидко, бо Мері, дочка, позіхала на моїх уроках. Їй усе було до лампочки. Надовго її б не вистачило. Вони і близько не могли дозволити собі фортеп’яно. Тож я прикінчила пса.
Пан Патерсон терпіти його не міг, а пані тваринку просто обожнювала. Ветеринар сказав, що песика отруїли. Два додати два — чотири. Тепер пані Патерсон повсякчас, день у день, з’їдатиме свого чоловіка. Зазвичай, нікому і на думку не спаде підозрювати вчительку музики — молоденьку, скривджену долею російську принцесу. Та й поводжуся я наче янгол, присланий з небес, аби позбавити їх страждань. Справді, я їм потрібна. Вони чекають, що я їх врятую. Це значно полегшує завдання.
Патерсони: час операції — 17 днів. Рояль не купили.
Увечері ми з пані Патерсон посиділи на веранді дві години.
Марудна робота. Жіноча солідарність. Відразливі подробиці її сексуального життя з чоловіком. Вона про це ще нікому не розповідала. Класичний випадок. Є такі чоловіки, що витягають свого стручечка, тільки щоб їм зробили мінет. Скільком речам ще треба навчитися.