Легенди Старокиївські

— Та це ж — віра рабів! Найнижчих серед людства!

Знизував раменами блискучий, цезарський старшина

Константин, дивуючись зацікавленням матері29.

А мати підносила ясний, як гірське джерело, зір й спокійна, без терпкості і образи, відповідала:

— А чим же є я сама? De stercore levavit me Fatum ad regnum...

Однак замислилась Гелене-Августа: чи ж дійсно лише ті, найвбогіші, ішли за Ісусом Назаретським? Таки ж жінка Ху-зова була зоста, придворна матрона! А Вероніка, шо вигодувала цезаря Тіберія? А Маріам з Магдали? Гетера? Так, але ж була це «семи бісами» оплутана жінка. Тобто: Венерою-Аф-родітою одержима. Майно ж мала вона — княже, від батька Теофіла, арматора кораблів, та матері-мілетянки, що володіла торговлею пурпуром в Tipi. Освітою ж Маріам з Магда-ли дорівнювалась александрійському філософові.

Чи ж не твердять30, що Бар-Толомей був нащадком володарів Єгипту — Птоломеїв?

А «рибалка» Петро?.. Чи ж тільки вбогий рибалка? Чи володів рибними ловами, човнами й кораблями, а ловив сам, разом зі своїми людьми, як добрий господар, що до всього сам прикладає руку...

Бо як би Флак, цезарів легат, сватав би31 доньку звичайного рибалки — Петронілу?

Плебейку не сватають. Гелене-шинкарівна це добре знає! їй тільки розказують:

— Беру тебе за жінку! — якщо припала їй на долю така честь: жінкою шлюбною бути, не конкубіною.

— І що ти знаходиш у цьому жидівстві? — погордливо усміхається материним студіям Константин.

Таж хитає головою учениця філософів:

— Якщо Ісус, син Бога Передвічного, як же може він належати до якогось народу? Логос не може бути ні греком, ні фінікіянином, ні жидом! Він є той, хто є, був і буде! Бог є понад народами, як небо понад землею. Не мож:е Створи-тель бути створеним!

— Але ж народився він жидом! — не відступає Константан.

— Певно, для того, щоб дати тим доказ: принизити Бога ніщо не може. Промінь світла лишається «світлом від світла», хоч би й відбивався в багнистій калюжі. Найнижчий стан людський вибрав він собі, як вибрав і смерть найганеб-нішу, щоб цим ствердити: людське Бога не принизить...

— І дві мети постановила собі Августа Гелене,— розганяють Ольжині мрії слова старої шинкарки — здобути з землі, де було зганьблено Бога-Відкупителя Святий Хрест. Увільнивши ж від переслідувань віру Христову — принести її до рідного краю.

Першої мети досягла. Десять літ до повної сотки бракувало Гелене, коли дісталась до Єрусалима — продовжує казку правдиву старечий голос. Була присутня сама при руйнуванню поганського храму Венери, що римський цезар32 на висміх «галілеянам» звелів поставити. Не відступила ні перед втомою, ні перед спекою палестинського літа, просяклого розпеченим порохом. І таки привезла до Царгорода Святий Хрест виповнена днями Августа. З сина ж Константина, тоді ще поганина, взяла обітницю, що нікого й ніколи не скарає хресною смертю33... Ну, а другої мети не доп’яла: запізно взялася! І віру Христову до рідного краю не принесла... запізно було!...