Людина без властивостей. Том I

Те, що вона називала душею, було, мабуть, не що інше, як невеличкий капітал здатности кохати, що його Діотима мала до свого заміжжя; можливість укласти той капітал, яку надав начальник відділу Туцці, була не найкраща. Його перевага над Діотимою була спочатку й протягом тривалого часу перевагою старшого чоловіка; згодом до неї додалася ще й перевага чоловіка успішного і з таємничим становищем, чоловіка, який не дуже посвячує дружину в свої справи й добродушно спостерігає, як вона клопочеться дрібницями. До того ж начальник відділу Туцці, крім тієї пори, коли він виявляв ніжності ще як наречений, завжди був людиною здорового глузду й вигоди і ніколи не втрачав рівноваги. І все ж бездоганний спокій його вчинків і його бездоганний костюм, ввічливо-поважний, можна сказати, запах його тіла й вусів, обережно-твердий баритон його мови створювали навколо нього ту атмосферу, яка бентежила душу дівчини Діотими так само, як близькість господаря бентежить душу мисливського пса, що кладе морду йому на коліна. І як ото пес безтурботно й чутко трюхикає за господарем, так і Діотима під поважною, діловою орудою чоловіка вийшла в безмежні простори кохання.

Начальник відділу Туцці кружних шляхів тут не любив. Його життєві звички були звичками шанолюбного працівника. Він уставав рано, щоб або покататися верхи, або, ще краще, годинку прогулятися, — це не лише допомагало підтримувати гнучкість у тілі, а й було тією педантично простою звичкою, яка, якщо її неухильно дотримуватись, так чудово доповнює картину відповідальної праці. А в тому, що він, коли вони не йшли в гості чи не приймали гостей самі, відразу усамітнювався в своєму кабінеті, не було нічого дивного, адже начальник відділу Туцці мусив підтримувати свої широкі ділові знання на тій висоті, в якій полягала його перевага над аристократичними колегами й начальниками. Таке життя покладає чіткі обмеження й підпорядковує кохання решті діяльности. Як і всі чоловіки, чию уяву не травмує еротика, Туцці у свої парубоцькі роки — хоча задля своєї дипломатичної репутації він вряди-годи показувався і в товаристві друзів з театральними хористочками — спокійно навідувався до борделів і рівний подих цієї звички переніс і до подружнього життя. Тому Діотима пізнавала кохання як щось поривне, різке, схоже на напад недуги — таке, чому ще могутніша сила дає волю лише один раз на тиждень. Ця зміна сутности двох людей, яка починалася щоразу хвилина в хвилину й за кілька хвилин переходила в коротку розмову про ще якісь, ще не обговорені події минулого дня, а згодом у рівний сон, — оте щось, про яке в решті днів ніколи не розмовляли або розмовляли тільки натяками й манівцями (дипломатично жартуючи, наприклад, з приводу «partie honteuse»[7] тіла), для Діотими мало, однак, несподівані й суперечливі наслідки.