Людина без властивостей. Том I

Вона була найстарша з трьох доньок учителя середньої школи, що не мав ніякої маєтности, тож її чоловіка вважали непоганою для неї парою вже тоді, коли він, нікому не відомий віце-консул зі звичайної міської родини, ще був, по суті, ніким. У свої дівочі роки вона не мала нічого, крім гордощів, а позаяк за гордощами, своєю чергою, не стояло нічого, чим вони могли б гордитися, то ці гордощі були, по суті, лише згорненою в клубочок коректністю з розпростертими колючими щупальцями чутливости. Але й коректність іноді приховує в собі шанолюбство й мрійливість і може виявитися силою, яку годі й оцінити. Коли спочатку Діотиму вабила перспектива далеких пригод у далеких країнах, то невдовзі настало розчарування, бо за кілька років ці сподівання стали перевагою, та й то досить скромною, лише перед подругами, котрі заздрили їй, відчуваючи навколо неї атмосферу екзотики; але сподівання не могли заступити в ній усвідомлення того, що життя в закордонних місіях у головних речах лишається життям, привезеним з дому вкупі з рештою багажу. Тривалий час Діотимине шанолюбство було на грані того, щоб померти у шляхетній безперспективності п’ятого класу табеля про ранґи; та потім завдяки випадку в чоловіка раптом почалося піднесення — почалося з того, що один доброзичливий і «прогресивно» налаштований міністр узяв цього вихідця з третього стану до канцелярії президії центрального апарату. Коли Туцці посів те місце, до нього почало приходити багато людей, які від нього чого-небудь хотіли, і відтоді й у Діотими, мало не на її власний подив, ожили скарби спогадів про «духовну красу й велич», що їх вона надбала нібито у висококультурному батьківському домі й у світових центрах, а насправді, мабуть, у неповній середній жіночій школі, бувши там зразковою дівчинкою, і вона почала обережно тими скарбами користатися. Тверезий, однак надзвичайно надійний розум її чоловіка мимоволі звернув свою увагу й на неї, і тепер вона діяла цілком простодушно, мов ото волога губка, яка віддає те, що без особливого наміру в себе ввібрала: щойно збагнувши, що її розумові переваги помічено, Діотима, розмовляючи з людьми, вельми залюбки в належних місцях почала вкидати невеличкі «високорозумні» ідеї. І помалу, в міру того, як посувався вгору її чоловік. траплялося чимдалі більше людей, котрі намагалися стати до нього ближче, й Діотимин дім обернувся на «салон», уславившись тим, що «товариство й розум» тут збігалися. Тепер Діотима, спілкуючись із людьми, які мали певну вагу в різноманітних сферах, почала серйозно відкривати й саму себе. Її коректність, що й досі вміла уважно, як у школі, дивитися й слухати, добре запам’ятовувати вивчене й зв’язувати його в одне приємне ціле, обернулася на розум прямо-таки сама собою, просто розширившись, і дім Туцці здобув визнання.