Фантастика Всесвіту. Випуск 2

— Мого товариша по подорожі, відомого винахідника Абреу місцеві власті звинуватили в якомусь химерному вуличному інциденті.

Лаборде пильно поглянув на мене й довірчо проказав, наче виливав душу:

— Сидиш тут у чорта на болоті і чекаєш, поки з’явиться співвітчизник і принесе, сказати б, живлющий дух батьківщини. А коли зрештою з’являється, то неодмінно з неприємностями. І благає виручити. Остогидло!

Я аж затремтів від обурення і відрубав:

— На відвертість — відвертістю. У тієї людини, якій ви не бажаєте допомогти, є дещо рятівне для вас.

— Послухайте, — докинув він, — такої спекоти годі второпати ваші натяки.

— Гаразд. Тоді поясню: ви позбудетесь лисини.

Він утупився в мене некліпним поглядом.

— Ви при доброму здоров’ї? — поцікавився він. — Так, я голомозий, та ще й довірливий. Чи це ви такий наївний? Подумайте тільки: просите, аби я посварився з місцевими властями, які й так сидять мені в печінках. І то заради якогось шарлатана, що винайшов чудодійний засіб від облисіння.

Я не здавався:

— Ви маєте слушність. Найкращий засіб, бо він єдиний виліковує. Коли щиро, то мене дивує, що представник нашої країни має Абреу за якогось шарлатана.

Ми сперечалися, а тоді Лаборде погодився подзвонити своєму знайомому; той, з його слів, був своєю людиною в поліцейському управлінні. Їхня розмова тривала, а я помітив, що обличчя Лаборде стає похмурішим. Він поклав трубку, обернувся до мене і повільно похитав головою.

— Я вмиваю руки, — оголосив він.

— І чому, дозвольте поцікавитись?

— Вони розлючені. Ваш друг серед вулиці накинувся, тільки послухайте, на дервіша.

— На дервіша?

— Та ще й на дервіша-ревуна. Тут закони прості: йому відрубають голову або каструють.

— Я хочу поговорити з нашим послом.

Лаборде почав щось плутано й занепокоєно пояснювати, а тоді підсумував:

— На вашому місці, тобто, як товариш по подорожі сеньйора Абреу, я сів би на перший-ліпший літак, поки не кинулися розшукувати. Второпали?

Я відповів, що, мовляв, коли він такий певний у моєму загрозливому становищі, то нехай зробить ласку і забронює мені місце на найближчий літак. Він змусив себе умовляти, та кінець кінцем зателефонував до туристичного агентства. Тоді поплескав мене по плечі і підштовхнув до дверей.

— Не баріться, — попередив мене. — Летите сьогодні о 20.45 на літаку австрійської авіакомпанії. У вас лишилося п’ятдесят хвилин, щоб дістатися до готелю, спакуватися і благополучно відбути.

Я вже був на порозі, коли він раптом поцікавився, чи справді еліксир Абреу такий чудодійний і чи не міг би я влаштувати йому один флакончик.