Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
2. ... Однак Суд вважає, що приписи іспанських законів у цій царині надихалися турботою й потребою захистити суспільство та, конкретніше кажучи, гарантувати безпеку дорожнього руху і захист здоров’я інших осіб. Отже, хоч обов’язкові проби на концентрацію алкоголю і можна вважати втручанням в особисте життя заявників відповідно до змістом пункту 1 статті 8 Конвенції, їх так само можна вважати необхідними для запобігання злочинам та захисту прав і свобод інших осіб. Звідси випливає, що цей пункт заяви має бути відхилений як вочевидь необґрунтований.
«Ве проти Австрії» (Weh v Austria), 38544/97, 8 квітня 2004 року.
54. Немає ніяких ознак того, що це так «суттєво позначилося» на заявникові, щоб вважати його тим, кому висунули «обвинувачення» — в його автономному значенні за змістом пункту 1 статті 6 — у злочинному перевищенні дозволеної швидкості руху ... Від нього вимагали надати інформацію як від зареєстрованого власника автомобіля. Більше того, він мав повідомити простий факт — а саме: хто був за кермом його автомобіля, і така інформація не мала характеру обвинувачення.
55. Окрім того, хоча насправді це не є вирішальним, Суд зауважує, що заявник не відмовлявся надати інформацію, але доводив свою невинуватість, заявляючи органам, що за кермом автомобіля на той час перебувала третя особа. Його покарали відповідно до частини 2 статті 103 Закону про автотранспортні засоби лише на підставі того, що він повідомив неточну інформацію, не зазначивши повну адресу особи. Він ніколи не стверджував ані в ході провадження в національних органах, ані в Суді, що він керував автомобілем на момент вчинення правопорушення.
56. Суд ... вважає, що в цій справі зв’язок між обов’язком заявника, згідно з пунктом 2 статті 130 Закону про автотранспортні засоби, повідомити персональні дані водія, який керував його автомобілем, і можливим його кримінальним переслідуванням за перевищення дозволеної швидкості залишається віддаленим і гіпотетичним. Однак без достатньо конкретного зв’язку з цим кримінальним переслідуванням застосування примусових повноважень (тобто накладення штрафу) задля отримання інформації не викликає спірного питання щодо права заявника зберігати мовчанку та привілею проти самообвинувачення.
«О’Галлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v United Kingdom) [GC], 15809/02 і 25624/02, 29 червня 2007 року.
57. ... Примус застосовано в зв’язку зі статтею 172 Закону про дорожній рух, яка покладає окремий обов’язок на зареєстрованого власника транспортного засобу за певних обставин надавати інформацію щодо водія цього засобу. Можна вважати, що ті, хто вирішує тримати легковий автомобіль і керувати ним, беруть на себе певні обов’язки і зобов’язання в рамках режиму регулювання, що стосується автотранспортних засобів, і в правовій системі Сполученого Королівства ці обов’язки охоплюють і зобов’язання в разі наявності підозр у вчиненні порушення правил дорожнього руху надати уповноваженим органам відомості про особу водія, який керував на той час автомобілем.
58. Ще одним елементом примусу, застосованого в цій справі, є обмежений характер розслідування, яке була вповноважена проводити поліція. Частину (2)(а) статті 172 застосовують тільки в тих випадках, коли водій транспортного засобу, як вважають, вчинив відповідне правопорушення, а також дозволяє поліції вимагати відомостей тільки «щодо особи водія»... Крім того, ... стаття 172 не дає санкції на тривале допитування щодо обставини, що, як стверджується, спричинили кримінальний злочин, а покарання, передбачене за відмову відповідати, є «помірним і не пов’язаним з позбавленням волі».
59. ... Щодо випадків застосування примусових заходів відповідно до статті 172 Закону 1988 року Суд зазначає, що, згідно з частиною 4 статті 172, не є правопорушенням дії, передбачені в частині (2)(а)статті 172, якщо власник транспортному засобу доведе, що він не знав і не міг, виявляючи розумну обачність, знати, хто був водієм транспортного засобу. Отже, це правопорушення не передбачає абсолютної відповідальності, а ризик дістати неправдиві зізнання є незначним.
60. Що ж до того, як були використані отримані свідчення, то заява пана О’Галлорана про те, що водієм його машини був він, була прийнята як доказ цього факту на підставі частини 1 статті 12 Закону про порушників правил дорожнього руху 1988 року..., і він був законно засуджений за перевищення дозволеної швидкості. Органам обвинувачення треба було ще довести, не маючи обґрунтованого сумніву, факт учинення правопорушення в звичайному порядку, в тому числі з дотриманням гарантій проти використання ненадійних доказів і доказів, отриманих під тиском або внаслідок інших неправомірних засобів (проте не враховуючи опротестування прийнятності свідчень відповідно до статті 172), до того ж обвинувачуваний міг би, якщо побажає, свідчити і викликати свідків. Знову ж таки ... особа водія є лише однією ознакою складу такого правопорушення як перевищення дозволеноїшвидкості, і в основному провадженні немає й мови про засудження винятково на підставі інформації, отриманої згідно з частиною (2)(а) статті 172.