Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання

Негативно оцінюючи помилки, яких припускаються суди, коли двічі враховують однойменні обставини, слід, однак, зауважити, що такі обтяжуючі обставини, як повторність і рецидив мають оціночний характер, а їх зміст, як вказує В.І. Тютюгін, визначається за допомогою відповідних кількісних показників — кількість (число) вчинених злочинів. Але у кожному конкретному випадку параметри цих показників можуть бути різними, що, безумовно, впливає на ступінь суспільної небезпечності особи винного. Наприклад, крадіжка буде повторною тоді, коли вона вчинена і вдруге, і вдесяте. Безсумнівно, що за інших рівних умов суспільна небезпечність особи винного в останньому випадку набагато вища, що і має бути враховано судом при призначенні покарання, але не на підставі п. 1 ч. 1 ст. 67 КК, а як обставина, що негативно характеризує особистість винного[249].

До висловленого додамо, що, на нашу думку, визнання рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання, не слід ураховувати щодо осіб, які вчинили умисні злочини у віці до 18 років. Це не суперечить чинному законодавству, бо згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину неповнолітнім завжди визнається обставиною, що пом'якшує покарання.

Про особливості призначення покарання при деяких видах повторності, сукупності та рецидиві злочинів мова буде йти у другому розділі монографії. З цього приводу тут лише зазначимо, що, виходячи із підвищеної суспільної небезпеки множинності злочинів, у випадках, передбачених законом, суду надано право призначати остаточне покарання при сукупності злочинів та рецидиві більш суворе, ніж передбачене в санкціях статей, за якими засуджується особа. Так, згідно з ч. 2 ст. 70 КК якщо хоча б один із злочинів при сукупності є умисним тяжким або особливо тяжким, суд має право призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. А при рецидиві злочинів, якщо хоча б один із злочинів, його утворюючих, є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 71 КК може бути більше 15 років, але не повинен перевищувати 25 років.

Таким чином, саме у зазначених випадках призначення покарання закон (ч. 4 ст. 65 КК) надає суду право вийти або за межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 2 ст. 70) або, навіть, за межі максимального строку покарання (ч. 2 ст. 71 КК), встановленого в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 63 КК).

Наявність повторності, сукупності і рецидиву злочинів виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статей 45–48 КК. Передумовою для застосування вказаних норм є те, що особа вперше вчиняє злочин невеликої або середньої тяжкості, що вже само по собі виключається при повторності, реальній сукупності і рецидиві. Що стосується ідеальної сукупності злочинів, то в цьому випадку особа однією дією вчиняє два чи більше злочини, а тому вона не може бути визнана такою, що раніше вчинила злочин. З огляду на цс ідеальна сукупність не виключає можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 45–48 КК.