Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
1. Коментована стаття регулює питання співучасті в цивільному процесі. Співучасть — це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов’язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також від співвідповідача, який залучається до участі у справі судом у разі відсутності згоди на це позивача в порядку ст. 33 ЦПК.
2. Цивільна процесуальна співучасть може виникнути в момент відкриття провадження по справі, якщо в суд звертається декілька позивачів чи позов пред’явлено до декількох відповідачів, так і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об’єднати позови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК. Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони.
3. Ознаки цивільної процесуальної співучасті:
— співучасники — це суб’єкти спірних матеріально-правових правовідносин;
— інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;
— наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів.
4. Співучасть за формою можна розділити на такі види:
— активна співучасть (кілька співпозивачів проти одного відповідача). Така співучасть є найбільш поширеною. У співпозивачів завжди спільні інтереси по відношенню до відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред’явленні кількома спадкоємцями по закону до спадкоємця про визнання заповіту недійсним;
— пасивна співучасть (один позивач проти декількох співвідповідачів). Співвідповідачі при пасивній співучасті пов’язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами;
— змішана співучасть (кілька співпозивачів проти кількох співвідповідачів).
Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Співпозивачі не можуть притягатися до справи без врахування їх думки, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності.
Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов’язково об’єднує спільність матеріально-правових інтересів по відношенню до відповідача.
Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.
5. Необхідно чітко розмежовувати пасивну співучасть від права суду залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК). Законодавець невдало вживає термін «співвідповідач» у випадку співучасті і у випадку залучення другого відповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача. В останньому випадку предметом спору не є ані спільні обов’язки відповідачів, ані однорідні обов’язки; обов’язки відповідачів не випливають з однієї підстави, а тому це не може бути процесуальною співучастю. В цьому плані ЦПК 1963 року був досконалішим, оскільки вживав поняття другого відповідача, а не співвідповідача.
6. За ступенем обов’язковості співучасть може бути обов’язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допустимою).
Обов’язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов’язки одного із суб’єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб’єктів цього відношення, має місце, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист часті і гідності, про право користування житловими приміщеннями.
Наприклад, згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.90 р. № 7 передбачено, що якщо позов пред’явлено про спростування відомостей, опублікованих у пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). А у позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.