Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Стаття 30. Сторони
1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
1. Згідно ст. 124 Конституції України та ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Отже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини і громадянина.
2. Традиційно, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Однак така думка піддається критиці, оскільки можливі випадки, коли матеріально-правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов’язок перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов’язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з’ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред’явленні позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п. 3 ч. 1 ст. 214 ЦПК України).
Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб’єктами права і достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб’єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені чи невизнані. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб’єктами слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма процесуальними правами та обов’язками.
3. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі. Однак буває, що позивач помиляється, його права не порушені або ті права, які порушені, йому не належать, а тому суд у позові відмовить. Тому, коли позивач звертається до суду з позовом до конкретного відповідача, то на цей час існує лише припущення щодо порушення прав позивача, яке підтверджується (або спростовується) під час розгляду справи в суді.
Як правило, саме позивач ініціює процес шляхом подання позовної заяви. Однак не лише позивач може це зробити. Провадження відкривається за заявою представника або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. З цієї причини невірним є твердження про те, що позивач — це особа, яка звертається до суду.
Позивач першим з’являється у справі, він атакує, тому він має певні переваги порівняно із стороною, яка захищається (відповідачем). Позивач розпочинає процес. Він перший з’являється на арені. Це, багато в чому, визначає його тактичні переваги. Позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи через інших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред’явлення позову; 4) підсудності; 5) підстав та предмету позову, а отже і меж судового розгляду. Ці обставини мають важливе тактичне значення.
4. Відповідач — це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого пред’явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовить.