Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Серед партій, що системно сповідують ліберальні принципи, можна виділити «ПАРНАС» та «ЯБЛОКО», а також менш відомі: «Партию прогресса», «Демократический выбор», «Либертарианскую партию», «Партию 5-го декабря». Попри відданість схожим принципам, усі спроби об’єднати зусилля ліберально-демократичних сил Росії є малоефективними. Так, створена наприкінці 2015 р. Демократична коаліція проіснувала менш як півроку: до її розвалу призвела спецоперація влади з дискредитації впливових лідерів позасистемної опозиції М. Касьянова та О. Навального, інструментом якої стали компрометуючі сюжети на федеральних телеканалах. Це негативно позначилося на електоральних шансах ліберально-демократичних партій.
Таким чином, ліберал-демократичне середовище РФ у політико-ідеологічному контексті сьогодні не здатне конкурувати з існуючим режимом. Основними причинами слабкої громадської підтримки позасистемної опозиції є: неспроможність існуючих політичних утворень сформувати синхронний порядок денний, слабкий особистісний потенціал їх керівників, непопулярність у Росії ліберальних поглядів (особливо позиціонування з «українського питання»), ефективна провладна контрпропаганда з демонстрацією того, наскільки небезпечно бути не згодним із позицією режиму.
Якщо говорити про ідеологію російського націоналізму, то вона останнім часом значно трансформувалася. Історично ці сили виступали з етатистських, великодержавних та етноцентричних позицій. Але пострадянський досвід поставив лідерів націоналістів перед фактом: держава не йде їм назустріч. На початку 2010-х років популярною стала теза, що «не народ для держави, а держава для народу», і частина націоналістів почала називати себе націонал-демократами, виявляючи увагу до демократичних процедур. За прикладом «колег» у Європі, націоналістичні лідери сподівалися, що чесні вибори дадуть їм місце у владі.
Громадські виступи не згодних з результатами виборів до Держдуми у 2011 р. призвели до серйозних дискусій щодо можливості об’єднання націоналістів та лібералів. О. Навальний восени 2011 р. агітував своїх прихильників виходити на «Русский марш», а гасло про введення візового режиму з країнами Центральної Азії почала підтримувати частина лібералів.
Однак у 2014 р. російський націоналізм потрапив у найсерйознішу кризу за всю пострадянську історію. Анексія Криму, війна на Донбасі, масштабна державна пропагандистська кампанія, перемикання уваги росіян із внутрішніх проблем на зовнішню політику призвели до різкого зниження популярності націоналістичних гасел. Націоналістичні лідери виявилися під найсильнішим за останні роки тиском влади, а рядові активісти — дезорганізовані.
Послідовне придушення можливих конкурентів здійснюється чинною владою політичними, інформаційними та відверто репресивними засобами. Це стосується як політичних партій, незалежних ЗМІ, так і громадських об’єднань, не підконтрольних владі.
Починаючи з ухвалення федерального закону, яким деякі неурядові громадські організації (далі — НУО) віднесено до «іноземних агентів»[16], тиск на них неухильно збільшується. Згідно з цим законом, будь-яка російська НУО, яка займається політичною діяльністю й отримує фінансування з-за кордону, повинна бути включена до реєстру НУО, що виконують функції іноземного агента, із запровадженням для неї особливого правового режиму з більш частою звітністю і посиленими перевірками.
Саме поняття «політична діяльність» виписане в законі нечітко, що дає змогу застосовувати його в разі потреби на розсуд міністерства юстиції РФ. Станом на 10 жовтня 2016 р. до реєстру входять 145 організацій[17], значна їх частина була вимушена припинити свою діяльність у Росії.
На думку окремих експертів, такі дії призвели до систематичного руйнування НУО, громадянської активності, благодійної діяльності. Вони вказують на те, що життя включених до реєстру НУО перетворюється на нескінченну низку перевірок і безглузду виснажливу звітність, яка замінює всю активну діяльність[18]. Інші фахівці зауважують, що нинішня технологія влади націлена на розрив зв’язків — соціальних, міжгрупових, між різними верствами і регіонами, на руйнування систем комунікації всередині суспільства за допомогою цензури, дифамації, наклепу, репресій. Демагогія і залякування повинні привести суспільство в стан одновимірної плазми — тотальної однодумності й одностайної Росії[19].
Особливим елементом стримування росіян від небезпечної для режиму активності є політика дискредитації «кольорових» революцій у державах, де вони відбулися.