Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами
- Автор: Андрухович Юрий Игоревич, Бойченко Олександр
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Пабулум
- ISBN: 978-966-97790-2-1
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами». Краткое содержание книги:
Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.
— Про алюзії…
А: — Так. Робота над перетворенням безбарвного тексту в яскравий. Це було кількамісячне листування мейлами. Вона інтуїтивно відчувала, де він знову накапарав, де зіпсував, і надсилала мені цілі шматки тексту для підтвердження. Моє щастя полягало в тому, що я міг це німецькою сам перевірити й підтвердити. Вона фактично ту книжку переписала.
— Це переклади. А ти дозволив би так кромсати свій український текст, оригінальний?
А: — Думаю, що ні. Але я ніколи з таким не стикався. Хоча ні, бувало. Пам’ятаю, що мене дуже нервувало, коли мої книжки виходили у «Критиці», і їх там жахливо правили. Накидали правопис, якого я не практикую.
— Це харківський правопис, скрипниківка?
А: — Думаю, так. Голоскевич. Я наполягав, щоб вони мені мого рідного тексту аж так не калічили. Але вони не завжди зважали. Я ж себе маю за майстра мови, тому це приносило якомусь їхньому редактору особливе садистське задоволення. Найгірше склалося з першим виданням «Диявол ховається в сирі». Там мене хтось правив у такий спосіб, що перші півречення, якусь конструкцію переправляв, а в другій половині речення ніби забував про почату зміну, і все граматично розсипалося.
— Але ти це зупинив ще на рівні коректури?
А: — Я це побачив аж тоді, коли погортав готову книжку. Цілий наклад вийшов такий калічний!
— Щось таке собі туманно пригадую, відчуття певного здивування, коли читав книжку. І ось цікаво, тепер вилазять причини того, як воно було насправді. Але вернімось до твого німецького досвіду. Чи ти зрозумів для себе феномен німецького бестселера? Бо у нас бестселер і в Німеччині бестселер — це різні технології. Тобто, чи ти зрозумів різницю між цими технологіями?
А: — Ні, не зрозумів. Теоретично я можу про це розмірковувати, але не маю особистих критеріїв. Тобто мої книжки на німецькомовному ринку, де мільйони книжок, продаються досить непогано, але жодна з них бестселером не стала. Бестселер для видавництва «Зуркамп» — це коли продається спочатку якихось 50 тисяч, потім виходять на 100 тисяч і далі. В мене рахунок іде на десятки тисяч, не сотні. Мої книжки постійно додруковують по кілька тисяч, і щойно вони розійдуться, їх знову додруковують. Моя перша книжка німецькою, «Остання територія», з якої все почалося, має вже сьоме або восьме перевидання. Дуже курйозний випадок був з «Лексиконом». Хтось їм, видно, щось дуже зле написав у рецензії про «Лексикон інтимних міст», і вони дуже не хотіли його видавати.
— Але, з моєї точки зору, «Лексикон» — це якраз дуже така перекладна річ. Вона виходить за рамки якоїсь чисто української внутрішньої проблематики, в неї глобальний погляд на світ.
А: — Дякую. Я теж так думаю (сміється). Але тут до мене звертається інше видавництво, що вони хоч завтра готові той «Лексикон» видати. Бо до них якось там дійшло, що «Зуркамп» його не хоче. Я на це відповів, що мене їхня пропозиція дуже зацікавила, але я мушу спочатку поінформувати про це «Зуркамп». Це з мого боку просто жест увічливості. Бо все-таки це видавництво, якому я дуже завдячую. Якраз на той час я був у Берліні. Зустрівся з Катаріною. Вона каже: «Ні, не смій цього нікому віддавати! В жодному разі ні, я доповім, що така ситуація». І через тиждень я отримую вісточку від «Зуркампа»: «Ми будемо видавати „Лексикон“». Але ціною компромісу. Тобто, що в повному обсязі, майже 500 сторінок тексту, це здається їм надто громіздким, і вони мені пропонують видати скорочену версію, тобто «Малий лексикон».
— В українській версії було 111, ти ще обігрував цю цифру. А там скільки вийшло?
А: — 39. Третина плюс два міста.
— Ти якось потрафив обіграти це «39»?…
А: — Ні. Але виглядає так, що, може, вони й мали рацію…
— Чому?
А: — Тому що там досить багато всього потрапляло тільки заради літери і потім заради числа 111. А тут число вже не таке атракційне, воно по-своєму цікаве, а натомість книжка стає якіснішою. Краще менше, та краще, як казав один вождь.
— І крім того, структура «Лексикону» дає гарну можливість для відбору, бо в суцільному тексті роману, скажімо, фрагмент так просто не викинеш.
А: — Так. Тобто мені навіть і цікаво було над цим працювати, як з цього вийти, як ці рішення знаходити. І потім все одно треба ж було не пропустити жодної літери. Цього разу з латинки. Отже, відбулись якісь переставляння місцями, й усе заграло по-новому.