Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами

— Чому ж, міг би сказати, що, виходячи з практичного досвіду, не бачить сенсу.

Б: — Якщо метою перекладів є знайомство сьогоднішнього українського читача з іншомовними літературами, то ні, переклади з російської не мають сенсу, бо сьогоднішній український читач російськомовні твори, як-от Віктора Єрофеєва чи Ігоря Померанцева, яких я перекладав, легко прочитає в оригіналі. Але такі переклади виконують два інші завдання. Перше — розвиток української мови. Переклад талановитих, мовно складних творів активізує якісь призабуті вирази, фразеологізми, часом змушує творити нові слова, формулювати нові думки і так далі. Щось із того входить у ширший вжиток і збагачує рідну мову. Друге завдання — на перспективу. От Юрко не дасть збрехати, ми років десять тому разом із Віктором Єрофеєвим презентували у Львові його «Хорошого Сталіна». І хтось із залу мене запитав: навіщо в Україні перекладати роман з мови, якою читають усі, мовою, якою читає від сили половина населення? Я відповів, що були часи, коли теж тут, у Львові, Іван Франко перекладав із польської, якою читали всі, українською, якою і половина не читала. Але нічого, за сто років ситуація сильно змінилася, і тепер ті переклади стали потрібні. З Божою поміччю ще за сто років російською в Україні володітиме не більше людей, ніж сьогодні польською. І тоді мої переклади Єрофеєва і Померанцева стануть у пригоді.