Пітер Пен
- Автор: Барри Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-19-7
- Переводчик: Наталья Трохим
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Пітер Пен». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2909-19-7
Українське видання © Видавництво Старого Лева, 2007
Серія “Дивовижні світи” © Видавництво Старого Лева, 2007
Обкладинка, ілюстрації, оформлення серії © Олена Левська, 2007
— О, Тоні, — промовила вона з безмежною повагою, — феї дуже розсердяться!
— Я так вирішив, — байдуже відповів Тоні.
— Може, — говорила вона схвильовано, — Пітер Пен дозволить тобі взяти його човен?
— Я викраду човен, — відповів Тоні.
Зовсім не дивно, що Меймі ним пишалась!
Але не слід було їм розмовляти так голосно — одного разу їх підслухала фея, яка збирала молоде листя, що з нього феї і ельфи шиють собі штори, і після цього Тоні занесли у чорний список. Феї розхитували лавки, коли Тоні збирався сісти, тож він падав і завжди вдарявся головою об землю; вони ставили йому підніжки, смикаючи за шнурівки і підкуповували качок, щоб ті перевертали його човен. Майже всі неприємності, яких ви зазнаєте в Садах, відбуваються тому, що феї упереджено до вас ставляться, тож годилось би слідкувати за тим, що ви про них говорите.
Меймі була завбачливою дівчинкою — вона завжди, перш ніж щось робити, точно вибирала день. А Тоні був зовсім не такий. Якось вона запитала його, коли він хоче проникнути в Сади після Години Закриття, а він коротко відповів:
— Коли-небудь.
Тоні зовсім не знав, коли саме настане цей день, але коли Меймі запитувала:
— Може, сьогодні? — він міг впевнено відповісти, що ні, сьогодні цього не станеться. І Меймі розуміла, що він чекає якогось дуже сприятливого моменту.
А зараз перенесімося у той ранок, коли Сади побіліли від снігу, а Круглий Ставок сховався під кригою, не такою товстою, щоб можна було кататися на ковзанах, але такою, що її, в кожному разі, можна було цілий день розбивати, жбурляючи каміння. І багато веселих хлопчиків і дівчаток так і робили.
Коли Тоні з сестричкою приїхали на прогулянку, їм відразу закортіло побігти на озеро, але няня сказала, що спершу вони мають прогулятися алеями, і відразу подивилася на розклад, щоб прочитати, о котрій годині сьогодні зачиняються Сади. Там було написано — о пів на шосту. Бідна няня! Вона, яка завжди тішиться, що на світі так багато гарних діток, сьогодні не мала причин для радості.
Отже, вони пішли на Дитячу Алею, а на зворотньому шляху, знову минаючи розклад, няня мала б зауважити новий напис: “Закриття о п’ятій годині”. Добра жінка не зналася на всіляких хитрих витівках фей і не помітила (а Меймі і Тоні відразу помітили!), що феї змінили Годину Закриття — отже, сьогодні ввечері буде Великий бал. Няня сказала, що часу вистачить лише на те, щоб піднятися на Пагорб і відразу назад, а оскільки діти ішли поряд з нею, вона відчула, що щось хвилює дитячі серця. Так воно й було — адже чарівний бал фей давав дітям шанс. Тоні розумів, що кращої нагоди не може бути.
Він мав відчути, що Меймі за нього дуже переживала. Її очі раз-у-раз нетерпляче запитували: “Невже це станеться сьогодні?” — і він зітхав, а потім кивав головою. Меймі взяла Тоні за руку, і її рука була гаряча, а його — холодна. Тоді вона зробила дуже милу річ — зняла з себе шалик і віддала його Тоні!
— Це якщо тобі раптом стане холодно… — прошепотіла Меймі.
Вона аж сяяла від радості, але Тоні був дуже похмурий.
Коли вони вийшли на вершечок Пагорба, Тоні шепнув сестрі на вушко:
— Я боюсь, що няня мене побачить, і тому я не готовий це зробити.
Меймі пишалася ним більше, ніж будь-коли, бо він боявся лише їхньої няні, тоді як навколо було стільки невідомих жахів… І вона голосно сказала:
— Тоні, я буду тебе доганяти аж до самих воріт! — і пошепки додала: — Тоді ти зможеш сховатися…
І діти побігли. Тоні завжди переганяв її, але ніколи ще Меймі не бачила, щоб він бігав так швидко, як зараз. Та дівчинка була переконана: братик відбіг так далеко, аби мати більше часу, щоб добре заховатися — хоробрий! хоробрий!.. Раптом від подиву сльози навернулися на її безмежно люблячі оченята: замість того щоб заховатися, її герой вибіг за ворота!
І вона безпорадно зупинилася з таким гірким виразом, ніби хтось зненацька порозсипав усі її золоті скарби. Але — дивно, хіба ні? — вона не могла плакати; зневажаючи всіх плаксивих боягузів, Меймі побігла до джерела Святого Говора і заховалася в криївці Тоні.
Коли няня добігла до воріт і побачила Тоні ген далеко, вона подумала, що Меймі теж десь там біля нього, і вмить знепритомніла…
Насувались сутінки, і безліч людей поснули, але Меймі цього не бачила. Вона стомлено заплющила очі, мокрі від гірких сліз. Коли вона їх розплющила, то щось дуже холодне охопило її ніжки, оповило її ручки і проникло в самісіньке серце. Це була Незворушність Садів. Потім Меймі почула дзвін, потім, з іншого боку, ще один — дзенннь, потім — діннн-доннн — десь далеко… Це була Година Закриття.