Надруковано в Бейруті

36

Фарід Абу Шаар увійшов до камери Головного управління внутрішньої безпеки, де вже було двоє мовчазних чоловіків. Один підробив підписи свого родича, що жив у Венесуелі, і продав його родинний будинок за його відсутності, а другого затримали в бейрутському аеропорту: при собі він мав мільйон пігулок фенетиліну і відмовився видати спільників по контрабанді. Фарід провів увесь день лежачи, дивлячись у стелю і думаючи про те, що з ним сталося. Наступного дня співкамерники розповіли йому свої історії, а ще до них привели нового хлопця, який не забарився зробити те саме. Він розповів, як стріляв з бойового пістолета в офіцерів, які прийшли, щоб завадити йому добудувати будинок без дозволу на будівництво. Надійшла Фарідова черга. Він усміхнувся і, спершись спиною на стіну, сказав: усе, що з ним трапилося, трапилося через жінку. Жінку, яку б не змогли намалювати художники, бо її краса засліпила б їх. Коли вона була маленька, мати ростила її таємно від допитливих очей разом з її сестрою серед полів. Спочатку в’язні подумали, що йтиметься про викрадення і вбивство честі, що інколи ще траплялось у деяких місцях Лівану; але Фарід продовжив і оповів про те, як прийшла весна, а з нею все розквітло, і дівчина збирала букет нарцисів, а земля розкололась, і з неї з’явилася колісниця, запряжена вісьмома кіньми, темно-синіми, як ніч. Контрабандист фенетиліну присвиснув недовірливо і зиркнув на товаришів, але Фарід не звернув уваги і сказав, що її сестра побоялася перешкодити Аїдові, богу підземного царства, викрасти дівчину. Вони зникли в одну мить, наче за помахом чарівної палички. Її сестра заплакала і перетворилася на джерельце. Хлопець, що стріляв в офіцерів внутрішньої безпеки, приготував уїдливий коментар, але стримався озвучити його, побоюючись, що Фарід перестане розповідати, адже затримані вже піддалися чарам його казки. Мати дівчини блукала, шукаючи її, і залишила землю без плодів, від чого люди почали голодувати. Боги втрутилися, щоб повернути їй дочку, й Аїд неохоче погодився відправити її на землю, щоб сестра перестала оплакувати її. Але один з охоронців підземного царства бачив, як дівчина зірвала гранат і з’їла сім ягідок, а той, хто скуштував плоди підземного царства, залишався там навіки. Тоді найвищий бог втрутився і вирішив, що дівчина проводитиме шість місяців під землею і ще шість на землі, і так рік розділився на пори.