Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
— Я нічого не пропоную, — сказав я. — Просто констатую факти, якими їх бачу.
— Добре, — відповів Дайто. — Бо звучало, ніби ти збираєшся запропонувати якийсь альянс між нами.
Ейч уважно вивчав його.
— І що? Чи це така жахлива ідея?
— Так, — коротко відповів Дайто. — Ми з братом полюємо самостійно. Ми не хочемо і не потребуємо вашої допомоги.
— Справді? — сказав Ейч. — Секунду назад ви зізналися, що потребували допомоги Парзіваля, щоб знайти Гробницю жахіть.
Очі Дайто звузилися.
— Зрештою, ми знайшли б її самостійно.
— Правильно, — сказав Ейч. — Це, ймовірно, зайняло б вам ще п’ять років.
— Облиш, Ейч, — сказав я, ставши між ними. — Це не допоможе.
Ейч і Дайто мовчки дивилися один на одного, в той час як Шото нерішуче дивився на брата. Арт3міда просто стояла позаду і дивилась з якоюсь втіхою.
— Ми прийшли сюди не для того, щоб нас ображали, — сказав зрештою Дайто. — Ми йдемо.
— Зачекай, Дайто, — сказав я. — Почекай секунду, добре? Обговорімо це. Ми не повинні розходитись ворогами. Ми на одній стороні.
— Ні, — сказав Дайто. — Не на одній. Ви всі незнайомці. Можливо, хтось з вас шпигун «шісток».
На це Арт3міда голосно розсміялася, а тоді прикрила рот. Дайто її проігнорував.
— Це безглуздо, — сказав він. — Тільки одна людина може першою знайти яйце і виграти приз, — сказав він. — І цією людиною буду або я, або мій брат.
І на цьому Дайто і Шото раптово покинули чат.
— Чудово пройшло, — сказала Арт3міда після того, як їхні аватари зникли.
Я кивнув.
— Так, дуже делікатно, Ейч. Зразок диплопматії.
— Що я зробив? — сказав він, захищаючись. — Дайто був повним засранцем! Крім того, ми не просили його об’єднатися. Усім відомо, що я соло. І ти також. І Арт3міда теж виглядає як самотній вовк.
— Винна, — сказала вона, посміхаючись. — Але незважаючи на це, існує аргумент за формування альянсу проти «шісток».
— Можливо, — сказав Ейч. — Але подумай про це. Якщо ти знайдеш Нефритовий ключ раніше за нас, ти будеш такою щедрою і скажеш нам, де він?
Арт3міда посміхнулася.
— Звичайно, що ні.
— Як і я, — сказав Ейч. — Таким чином, обговорювати альянс немає сенсу.
Арт3міда знизала плечима.
— Ну, тоді виглядає ніби зустріч закінчена. Думаю, мені слід йти. — Вона підморгнула мені. — Годинник цокає. Правда, хлопці?
— Тік-так, — відповів я.
— Удачі вам, хлопці, — вона помахала нам обом. — Побачимося.
— Побачимось, — відповіли ми одночасно.
Я дивився, як її аватар повільно зникає, а тоді повернувся і побачив Ейча, який мені посміхався.
— Чого либишся? — запитав я.
— Вона тобі подобається, чи не так?
— Що? Арт3міда? Ні…
— Не заперечуй, Зі. Ти витріщався на неї весь час, поки вона була тут. — Він жартома приклав руки до грудей і затріпотів віями, наче зірка німих фільмів. — Я записав весь сеанс чату. Хочеш, щоб я його ввімкнув і показав, як по-дурному ти виглядав?
— Не будь мудаком.
— Це зрозуміло, чуваче, — сказав Ейч. — Ця дівчина дуже мила.
— То як справи з новою загадкою? — сказав я, навмисно змінюючи тему. — Тим катреном про Нефритовий ключ?
— Катреном?
— «Чотирирядковий вірш або строфа з перехресною римою», — процитував я. — Це називається катреном.
Ейч закотив очі.
— Ти нестерпний.
— Що? Це правильний термін для цього, придурку!
— Це просто загадка, чувак. І ні. Мені ще не пощастило її розгадати.
— Мені теж, — сказав я. — То нам, мабуть, не варто стояти тут і балакати. Час братися до роботи.
— Згоден, — сказав він. — Але…
Саме тоді зі столу в іншому кінці кімнати впала на підлогу стопка коміксів, так ніби хтось їх скинув. Ми з Ейчем підстрибнули і обмінялися здивованими поглядами.
— Що це в біса було?
— Не знаю, — Ейч підійшов і оглянув розкидані комікси. — Може, програмний глюк чи щось таке?
— Я ніколи не бачив у чат-кімнаті такого глюку, — сказав я, оглядаючи порожню кімнату. — Тут може бути хтось ще? Невидимий аватар, який нас підслуховує?
Ейч закотив очі.
— Ні в якому разі, Зі,— сказав він. — Це вже параноя. Це зашифрована приватна чат-кімната. Ніхто не може увійти без мого дозволу. Ти це знаєш.
— Точно, — відповів я, все ще переляканий.
— Розслабся. Це був глюк. — Він поклав руку мені на плече. — Слухай. Дай мені знати, якщо передумаєш про позику. Або місце, щоб зупинитися. Добре?
— Зі мною все буде гаразд, — сказав я. — Але дякую, аміґо.