Життєписи дванадцяти цезарів

26. Додавати тут розповіді про те, як він поводився із друзями та близькими, було б зовсім даремно й марно — із Птолемеєм, сином царя Юби, його двоюрідним братом, який також був онуком Марка Антонія від доньки Селени, і насамперед — з самим Макроном та Еннією, що допомагали йому отримати владу[380]: адже всіх їх замість родинної близькості та вдячності за заслуги наздогнала жорстока смерть. 2. Навіть стосовно сенату не виявляв ані трохи поваги та поблажливості: деяких, що займали високі пости, змушував по кілька миль бігти у тогах за колісницею, в якій сам сидів, або ж, коли обідав, стояти при обідньому ложі чи біля самих його ніг, підперезавшись рядниною[381]. Деяких, таємно вбивши, все ж продовжував запрошувати, як живих, а по кількох днях оголошував, що вони добровільно покінчили життя самогубством. 3. Консулів, які забули оголосити про його день народження, позбавив повноважень, і республіка залишилася без верховної влади аж на три дні. Квестора, звинуваченого у зраді, наказав покарати батогами, і, здерши з нього одежу, кинув її під ноги воїнам — аби мали на що впертися, щоб краще бити. 4. Із такою ж зверхністю та жорстокістю ставився до всіх інших санів. Потривожений шумом народу, що займав безплатні місця у цирку ще з глибокої ночі, всіх розігнав палицями: тоді у натовпі задушили більше ніж двадцять римських вершників, стільки ж матрон та незліченну кількість іншого люду. На театральних видовищах, намагаючись посварити простолюд[382] із вершниками, роздавав дармові квитки[383] раніше, щоб вершницькі місця швидше займав простолюд. 5. Часом на гладіаторських іграх, коли була жахлива спека, знімав з театру тент і не дозволяв нікому виходити; або ж, скасувавши звичний порядок, виводив на поміст хворих звірів та вбогих, старих і немічних гладіаторів, а замість бійців-клоунів[384] ставив отців сімейств, що мали добру репутацію, але значні тілесні вади. Не один раз, перекривши сховища пшениці, ввергав народ у голод.