Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Вибрані твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вибрані твори

Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:

Видавництво «Смолоскип» презентує вибрані твори одного з видатних представників «Розстріляного відродження» Сергія Пилипенка (1891—1934). Пропоноване видання є на сьогодні найбільш повним і розкриває різні грані творчості письменника. До тому увійшли прозові твори, статті, рецензії, написані у 1920-ті — на початку 1930-х рр., матеріали діяльності Спілки селянських письменників «Плуг», засновником і незмінним керівником якої був Сергій Пилипенко, а також спогади сучасників про нього. Видання призначене студентам, викладачам та широкому колу читачів.
1 ... 66 67 68 69 70 71 72 73 74 ... 305
Перейти на страницу:

Ах ти, визволитель батьківщини, як хороше співає! Грошей, видимо, десь награбував досить... А що тая пташка йому прощебече?

А вона раптом грізно:

— Іншими словами, ви хочете, щоб я зараз узяла револьвер і пустила вам кулю в вашу нахабну пику?

— Оце маєте! — скрикнув чоловічий голос. — Абсолютно не маю такого бажання.

— Оце маєте! — мало не скрикнув і я коло дверей. — Абсолютно не маю такого бажання. Живого мені полковника треба. Видимо, вони з одної компанії, та не одної думки. Мабуть, когось іншого любить, а цей нелюб нав'язується, силує.

Слухаю далі — так і є. Каже їй:

— Любовників у вас, розуміється, було доволі, але такого, як я, певен, ніколи. От ви подумайте: вам хочеться схопити мене за горло, задушить, загризти, а ви в той час обнімаєте мене, цілуєте. Га? Запевняю вас, це оригінально, пікантно. Мало того, це... не маю слів висловити як слід. У цьому є «щось сатанинське», як казала одна революціонерка, що так само мене любила.

Ох ти ж, сатано нахабна, — думаю собі, — а як я оце зараз схоплю тебе за горло, обійму по-чекістському, щоб знав, як революціонерок ґвалтувати. Пікантна буде несподіванка — не знайдеш і слів, щоб висловити як слід... Ох, що це?

Револьвер клацає, а жінка криком кричить:

— Забирайтесь звідси моментально! Буду стрілять!

Ой, лишенько! Вб'є золотопогонника — і кінці в воду. Біда з любощами та ревнощами. Всі карти плутають, всі козирі криють.

Та бреше, — не стрілятиме, скандалу побоїться, та й заарештують же...

Стрімголів із номера на коридор та до телефона в губчека: так і так, негайно агентів до мене, натрапив на слід білогвардійського штабу. Знов назад під двері. Не помилився я: про револьвер уже немає розмови. Так лякала або просто мінливе жіноче серце. Каже стиха:

— Добре, я післязавтра їду з вами в Крим.

Він після револьвера не йме віри, і я під дверима не вірю:

— Поїдете ви обидва любитися, та не в Крим... Хай-но мерщій агенти прийдуть.

А полковник таки практикований перелесник! У неї «задаточку» просить, обіцяється:

— А там ще не так цілуватиму. Чуєш?

Вона до нього покірливо:

— Сюди можуть увійти.

— Що ж такого? Хай увіходять.

— І увійду, гунцвоте[211] клятий! Руки вгору! — кричу на всю силу й плечем вибиваю дверину (почув — агенти на сходах чобітьми стукотять).

Бачу — обличчя перелякані, трусяться, а на стіні висить велика афіша — написано:

«... Сьогодні в міському театрі відбудеться

гастрольна вистава „Гріх“ В. Винниченка[212] з участю...»

От така моя участь у гастрольній виставі була... Після тої репетиції добре пам'ятаю я цю п'єсу.

12/III 1926 р.

Годинник[213]

арель зарідко брав його з собою. Звичайно він виблискував своєю опуклою дахівкою з невеличкої чорненької пантофельки, яку виплела Карелеві Ганнуся зі свого кучерявого волосся. Це було тоді, як у гінких мандрівках кінної бригади, де вона сеструвала, Ганнуся два довгих місяці боролася з тифусом.

— Хоч ця пантофелька тобі, любий, лишиться на спогад за мене...

Але лишилася і пантофелька, і Ганнуся, і волосся її кучеряве ще й досі цілує довго й ніжно Карель, що вже змінив гостроверхого шишака на плискувату кепку.

Про минулі криваві літа нагадує тільки срібний годинник, де на споді дахівки написано:

«Героєві Червоної армії тов. Карелеві

від Реввійськради Кінної армії».

А в Ганнусі теж реліквія — маленький, як цяцечка, наганчик. Не розлучалася з ним майже ніколи.

Карель — латвієць. В його синяво-сірих очах відбилося туманне небо далекої батьківщини, а з м'якої вимови завжди жартує полтавка Ганнуся.

Ось і тепер на околиці міста:

— Пий тебе лиха котина, — скрикує раптом Карель, по темному заїхавши ногою в баюру.

Ганнуся аж заходиться зо сміху:

— Це щоб коти калюжку випили, чи тебе лиха година побила, що ти такий недобачливий. Іди-бо сюди на горбок, — і кізкою пострибала ген-ген, — дожени, ведмежа непотрапо!

— Хай тепе фітер тоханя, — обтрушувався десь у темряві Карель, намацуючи коло тину суху стежку.

Раптом з-за гину:

— Стій! Руки вгору!

Проти очей довгий «стаєр». Злодійська рука за барки. Лапає по кишенях.

— Порожній, як міська каса! А баба хитролоба — втекла. Ану, на чвал далі!

вернуться

211

Ґунцвот — собачий син, шельма (лайливе).

вернуться

212

Винниченко Володимир (1880-1951) — політичний діяч і відомий письменник. Лідер Української соціал-демократичної робітничої партії, заступник голови Центральної Ради і перший голова її Генерального Секретаріату — автономного уряду України. За гетьманської влади очолив Національний Союз і брав участь у протигетьманському повстанні. З листопада 1918 до лютого 1919 р. був головою Директорії. У літературу увійшов як автор оповідань, романів та драматичних творів, один із яких — «Гріх» — і дав назву оповіданню Сергія Пилипенка.

вернуться

213

Уперше оповідання надруковано в 3 числі журналу «Плужанин» за 1926 р. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Тисячі в одиницях: Збірка оповідань / Друге, доповнене видання. — X.: ДВУ, 1929.

1 ... 66 67 68 69 70 71 72 73 74 ... 305
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)