Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Ах ти, визволитель батьківщини, як хороше співає! Грошей, видимо, десь награбував досить... А що тая пташка йому прощебече?
А вона раптом грізно:
— Іншими словами, ви хочете, щоб я зараз узяла револьвер і пустила вам кулю в вашу нахабну пику?
— Оце маєте! — скрикнув чоловічий голос. — Абсолютно не маю такого бажання.
— Оце маєте! — мало не скрикнув і я коло дверей. — Абсолютно не маю такого бажання. Живого мені полковника треба. Видимо, вони з одної компанії, та не одної думки. Мабуть, когось іншого любить, а цей нелюб нав'язується, силує.
Слухаю далі — так і є. Каже їй:
— Любовників у вас, розуміється, було доволі, але такого, як я, певен, ніколи. От ви подумайте: вам хочеться схопити мене за горло, задушить, загризти, а ви в той час обнімаєте мене, цілуєте. Га? Запевняю вас, це оригінально, пікантно. Мало того, це... не маю слів висловити як слід. У цьому є «щось сатанинське», як казала одна революціонерка, що так само мене любила.
Ох ти ж, сатано нахабна, — думаю собі, — а як я оце зараз схоплю тебе за горло, обійму по-чекістському, щоб знав, як революціонерок ґвалтувати. Пікантна буде несподіванка — не знайдеш і слів, щоб висловити як слід... Ох, що це?
Револьвер клацає, а жінка криком кричить:
— Забирайтесь звідси моментально! Буду стрілять!
Ой, лишенько! Вб'є золотопогонника — і кінці в воду. Біда з любощами та ревнощами. Всі карти плутають, всі козирі криють.
Та бреше, — не стрілятиме, скандалу побоїться, та й заарештують же...
Стрімголів із номера на коридор та до телефона в губчека: так і так, негайно агентів до мене, натрапив на слід білогвардійського штабу. Знов назад під двері. Не помилився я: про револьвер уже немає розмови. Так лякала або просто мінливе жіноче серце. Каже стиха:
— Добре, я післязавтра їду з вами в Крим.
Він після револьвера не йме віри, і я під дверима не вірю:
— Поїдете ви обидва любитися, та не в Крим... Хай-но мерщій агенти прийдуть.
А полковник таки практикований перелесник! У неї «задаточку» просить, обіцяється:
— А там ще не так цілуватиму. Чуєш?
Вона до нього покірливо:
— Сюди можуть увійти.
— Що ж такого? Хай увіходять.
— І увійду, гунцвоте[211] клятий! Руки вгору! — кричу на всю силу й плечем вибиваю дверину (почув — агенти на сходах чобітьми стукотять).
Бачу — обличчя перелякані, трусяться, а на стіні висить велика афіша — написано:
«... Сьогодні в міському театрі відбудеться
гастрольна вистава „Гріх“ В. Винниченка[212] з участю...»
От така моя участь у гастрольній виставі була... Після тої репетиції добре пам'ятаю я цю п'єсу.
12/III 1926 р.
Годинник[213]
арель зарідко брав його з собою. Звичайно він виблискував своєю опуклою дахівкою з невеличкої чорненької пантофельки, яку виплела Карелеві Ганнуся зі свого кучерявого волосся. Це було тоді, як у гінких мандрівках кінної бригади, де вона сеструвала, Ганнуся два довгих місяці боролася з тифусом.
— Хоч ця пантофелька тобі, любий, лишиться на спогад за мене...
Але лишилася і пантофелька, і Ганнуся, і волосся її кучеряве ще й досі цілує довго й ніжно Карель, що вже змінив гостроверхого шишака на плискувату кепку.
Про минулі криваві літа нагадує тільки срібний годинник, де на споді дахівки написано:
«Героєві Червоної армії тов. Карелеві
від Реввійськради Кінної армії».
А в Ганнусі теж реліквія — маленький, як цяцечка, наганчик. Не розлучалася з ним майже ніколи.
Карель — латвієць. В його синяво-сірих очах відбилося туманне небо далекої батьківщини, а з м'якої вимови завжди жартує полтавка Ганнуся.
Ось і тепер на околиці міста:
— Пий тебе лиха котина, — скрикує раптом Карель, по темному заїхавши ногою в баюру.
Ганнуся аж заходиться зо сміху:
— Це щоб коти калюжку випили, чи тебе лиха година побила, що ти такий недобачливий. Іди-бо сюди на горбок, — і кізкою пострибала ген-ген, — дожени, ведмежа непотрапо!
— Хай тепе фітер тоханя, — обтрушувався десь у темряві Карель, намацуючи коло тину суху стежку.
Раптом з-за гину:
— Стій! Руки вгору!
Проти очей довгий «стаєр». Злодійська рука за барки. Лапає по кишенях.
— Порожній, як міська каса! А баба хитролоба — втекла. Ану, на чвал далі!
211
Ґунцвот — собачий син, шельма (лайливе).
212
Винниченко Володимир (1880-1951) — політичний діяч і відомий письменник. Лідер Української соціал-демократичної робітничої партії, заступник голови Центральної Ради і перший голова її Генерального Секретаріату — автономного уряду України. За гетьманської влади очолив Національний Союз і брав участь у протигетьманському повстанні. З листопада 1918 до лютого 1919 р. був головою Директорії. У літературу увійшов як автор оповідань, романів та драматичних творів, один із яких — «Гріх» — і дав назву оповіданню Сергія Пилипенка.
213
Уперше оповідання надруковано в 3 числі журналу «Плужанин» за 1926 р. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Тисячі в одиницях: Збірка оповідань / Друге, доповнене видання. — X.: ДВУ, 1929.