Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
… Альошу врятувало те, що він передбачливо сховався за трансформаторною будкою, а то б він і Тетеря зіткнулись. «Що з ним? — спантеличився хлопець. — Неначе когось злякався. Але на вулиці порожньо… Мабуть, свої сліди замітає… Не вийде! Не втечеш! Цілу ніч стежитиму за тобою. Мені не страшно: мама на нічній зміні…»
Не підозрюючи, що його супроводить Альоша, Тетеря через півгодини вже був на Другій Дачній. Відразу йти додому він побоювався і спершу зайшов до тьоті Паші. Альоша сховався за деревом.
Тьотя Паша зустріла Тетерю непривітна і далі коридора не пустила.
— Катерину повезли в міліцію… Сама бачила, йди собі, ненароком хто помітить — не минути мені лиха.
— Вони що-небудь знайшли? Забрали?! — весь подавшись уперед, мало не викрикнув Тетеря.
— Звідки я знаю? Там не була.
Не мовлячи більше ні слова, Тетеря вийшов. Звістка про арешт дружини приголомшила його. До самого останнього моменту він сподівався, — може, якось обійдеться. Тепер його думки зосередились на одному: як проникнути в будинок, як забрати коштовності і ощадкнижки.
Сховавшись у затінку напроти свого будинку, він затаївся. «Чи не піджидають мене за парканом? — з острахом подумав. — Ввійду, а там — хап! — і в тюрму». Він підняв камінь і шпурнув за паркан. Гомінкий звук порушив нічну тишу.
«Когось викликає, — вирішив Альоша. — Розгалужена організація… Лише на цій вулиці до другого спільника заходить…»
Тетеря підкрався до хвіртки і обережно натиснув на клямку. Хвіртка не піддавалась. Тетеря пошарив по кишенях і спересердя пошепки вилаявся. Ключ залишився на роботі. В такий пізній час, коли чути кожний шерех, виламати хвіртку він побоявся. А шлях через паркан був відрізаний: він сам обтягнув його колючим дротом і понабивав гвіздків. Поряд, за його власним парканом, у його власному будинку, в його власному садку лежать портсигар, платинові запонки, перстень з рубіном і ощадні книжки, а він не може забрати їх.
Від злості Тетеря у розпачі кусав губи і боляче бив кулаком об кулак.
Альоша сидів навпочіпки за кущем бузку. Коли Тетеря обернувся до нього спиною, він випростався, розминаючи занімілі ноги. Зненацька в сусідньому будинку рипнули двері. Долинули голоси:
— Коли тепер вас чекати, Маріє Федорівно?
— Через тиждень обов'язково забіжу.
Почувся тупіт квапливих кроків. Вони швидко віддалялися й невдовзі завмерли. Знову настала тиша, лише вітер, налетівши невідомо звідки, зашелестів листям дерев. Впало кілька яблук. Одне попало в плече Тетері. Іншим разом Тетеря неодмінно підняв би яблуко, вилаяв би дружину за те, що вона не дивиться за садком. Зараз же він з якоюсь несамовитою люттю розчавив спілу антонівку. І, чомусь заспокоївшись, згадав: вчора він побачив відірвану дошку в паркані. Збирався навіть прибити, але забув.
Він одразу знайшов те місце. Протиснув голову, до болю напружуючи очі, вдивлявся в темряву. З-за хмар визирнув місяць, освітивши садок ніжним сріблястим світлом. На траву лягли химерні зеленкуваті тіні від дерев, а груші та яблуні своїм крислатим гіллям нагадували казкових багаторуких велетнів.
Тетеря перекинув ногу через планку і спробував було протиснутись крізь дірку. Та ба. Щілина виявилась замалою. Чортихнувшись крізь зуби, він потягнув до себе суміжну дошку. Але та ні з місця. Тоді Тетеря смикнув сильніше. Той самий наслідок. Розлютившись і забувши про обережність, він уперся ногою в нижню планку і щосили рвонув дошку. Почувся пронизливий скрегіт гвіздків, і разом з дошкою Тетеря повалився на землю.
Події розгорталися з запаморочливою швидкістю. Як на гріх, нічна мошка залетіла Альоші в ніс, і він голосно чхнув. Тетеря зірвався на ноги, вихопив з кишені пістолет, не цілячись, вистрелив у бік Альоші і щодуху кинувся навтікача.
Щось боляче вдарило Альошу в обличчя. Він помацав щоку: вона була липка й мокра. Пальці натрапили на щось гостре. Смикнув — наче тріска.
«Мене поранено!» — жахнувся хлопець і, боячись нового пострілу, клубком скотився в кювет.
Сергієнко і Шовкопляс, почувши шум і постріл, кинулися в садок. Вони вибігли на вулицю, але довкола вже було тихо, і лише чувся стривожений гавкіт собак.